Замирення - Джефф Вандермеєр

— О, нічого особливого, Соле, — відповів Генрі, широко всміхаючись. — Просто кілька інструментів. Викрутки, таке інше. Як у майстра. — Або як у того, хто цупить найкращі зразки першокласних прожекторів, і хто з давніх-давен уникає відповідальності за свій вандалізм.

Мабуть, відчувши ворожість Ґлорії, Сьюзен поставила валізу та картонну коробку, які тримала, і притулилася до телескопа, кажучи:

— Ой ти, миленька-солоденька! Хочеш льодяничка? — І вона фокусом витягла у Ґлорії з-за вуха цукерку, тріумфуючи, мов маг-аматор.

Оцінювальний, ворожий погляд Ґлорії.

— Ні. Ми спостерігаємо за пожежею на острові.

Вона знову прикипіла до телескопа.

— Там пожежа, так, — незворушно потвердив Генрі, коли Сьюзен підійшла до нього. Ледь чутно гуркнуло, коли він поставив свою скриньку з інструментами поряд з іншим обладнанням.

— Що тобі про це відомо? — спитав Сол, хоча хотів запитати безліч усього іншого.

— Що може мені бути про це відомо? Нещасний випадок. Думаю, у нас нема на це фахового рівня бойскаутів, чи не так? На щастя, цього славного дня ніхто не постраждав, і, в будь-якому разі, ми дуже швидко звідтіля дременемо.

— Дременете? — з раптовим сподіванням перепитав Сол. — Прикриваєте крамничку?

Звучання голосу Генрі було вже не таким дружнім, як мить тому.

— Тільки з острова. Того, що ми шукаємо, там немає.

Самовдоволений, ніби насолоджується таємницею, яку тримає при собі та не збирається ділитися нею із Солом. Сол наїжачився, а потім розлютився.

— І що ж ви шукаєте? Те, чим ви зуміли зіпсувати об’єктив? — Його безпосередність примусила Сьюзен здригнутися. Вона опустила очі перед Соловим поглядом.

— Ми не чіпали об’єктива, — сказав Генрі. — Ти ж не торкала, правда, Сьюзен?

— Ні, ми ніколи не чіпали лінзи, — сказала Сьюзен, нажаханим тоном. Майнула думка: чи не надто вже Сьюзен заперечує?

Сол вагався. Чи має він показати їм те місце на пошкодженій лінзі? Бо ж йому цього не хотілось. Якщо це скоїли вони, то просто знову збрехали б. Якщо ж не вони це зробили, — він приверне їхню увагу до цього випадку. А ще він не хотів, щоб Ґлорія стала свідком сварки. Отож він склав зброю і відірвав Ґлорію від телескопа, знаючи, що вона чула цю їхню розмову.

Унизу, в своїй кухні, він зателефонував до пожежного відділу в Блікерсвілі, де йому сказали, що вже знають про пожежу на острові, це нікому не загрожує, і почуте змусило його почуватися трохи дурним у цьому, тому що саме так вони ставляться до людей із забутого узбережжя. Або їм просто вже все це набридло.

Ґлорія сиділа на стільці за столом, безтурботно гризучи цукерку — батончик, що він їй дав. Він вирішив, що дівчинка, певно, більше хотіла б льодяника.

— Іди додому. Щойно доїси. — Він не міг цього пояснити, але хотів, щоб вона трималась якомога далі від маяка. Чарлі назвав би його ірраціональним, емоційним, сказав би, що він не вміє тверезо мислити. Але все це об’єдналося: пожежа, ушкоджений об’єктив і дивний настрій Сьюзен… Доглядач просто не хотів, щоб Ґлорія була тут.

Але дівчинка затялася — цю впертість подарувала їй природа. А ще цей подарований батончик…

— Соле, ти мій друг, — мовила вона, — але не мій бос. — Насправді щось таке він уже знав, і не було підстави їй це висловлювати.

Він замислився, чи говорила мати Ґлорії це при дочці — і не раз. Мимохіть йому довелося визнати, що це правда. Не був він босом і для Генрі або й ще хоч би для кого. Звучить заяложено, але на думку спало справжнє кліше. Доглядай свій сад.

І він кивнув головою, визнаючи свою поразку. А дівчинка ця ладна ж робити все, що їй заманеться. Усі вони так робитимуть, і доведеться йому з цим змиритися. Принаймні незабаром вихідні. Він поїде до Блікерсвіля з Чарлі, подивитися нове місце, яке називається «Зоряні стежки» Чиппера, яке дуже вподобав друг Чарлі. Там було поле для міні-гольфу — гри, в якій кохається Чарлі, не мав він нічого й проти боулінгу, хоча Солові це місце найдужче подобалося тим, що там є ліцензія на продаж алкоголю, а в кінці залу — бар.

Годиною пізніше Генрі та Сьюзен знову опинилися внизу. Він спочатку почув, як риплять сходинки, а потім побачив крізь кухонне віконце, як обоє поквапно рушають від маяка.

Краще б він лишався всередині та дав їм спокій, але за кілька хвилин прибув на своїй вантажівці Бред Дельфіно, волонтер, який іноді допомагав доглядачеві робити об’їзд маяка. Не встигнувши припаркувати, Бред помахав Генрі, і Солові якось не хотілося, аби Бред розмовляв з Легкою Бригадою без нього. Бред був музикантом у місцевій групі, й він полюбляв випити-потеревенити, якщо знайдуться охочі послухати. Іноді він потрапляв у халепу; його примусова робота на цьому маяку була громадською діяльністю на забутому узбережжі.

— Чував про пожежу? — спитав Бред, коли Сол проводив його на стоянку.

— Так, — різко відповів Сол. — Чував. — Звичайно, Бред знає, а то б чого приїхав?

Тепер йому було видно, що Генрі та Сьюзен без упину фотографують кожен клаптик на кожному квадратному дюймі вздовж паркану. Тільки цього безладу ще тут бракувало! А ще й Ґлорія помітила його й попрямувала назустріч, не даючи піти, і виголошуючи якісь галасливі, схожі на гавкання, звуки, які робила зазвичай. Бо знала, що той це ненавидить.

— Ти знаєш, що відбувається? — спитав Бред.

— Не більше, ніж ти. Служба пожежної безпеки каже, що проблем немає. — Щось змінилось у його тоні, коли він розмовляв із Бредом: у голосі прослизала якась осоружна йому південна гугнява вимова.

— Чи можна мені піднятися нагору і глянути таки в телескоп? — Нетерплячий, як і Ґлорія, увесь аж тремтить від хвилювання, бо ж як не знати, що сьогодні відбувається?

Але не встиг Сол відповісти, як до них уже наблизилися Генрі та Сьюзен.

— Час фото, — сказала Сьюзен, широко всміхаючись. У неї був досить об’ємний телеоб’єктив, прикріплений до камери, яка висіла на широкому ремені навколо шиї, що надавало їй ще дитячішого вигляду.

— А чому ви хочете фото? — спитала Ґлорія.

Це й Сола цікавило.

— Це лише для наших записів, — сказала Сьюзен, шкірячись в усмішці. — Ми робимо фотомапу цієї площі, і фотозвіт про людей, які мешкають у цьому регіоні. А ще, знаєш, день такий прекрасний. — Хоча якраз стало трохи сльотаво, похмуро, від хмар розпливлася сірість — певне, збиралося на дощ.

— Ну то як щодо фото? Вашого, і вашого асистента… і дівчинки, я гадаю? — промовив Генрі, не звертаючи уваги на Ґлорію. Він так пильно видивлявся на Сола, аж