Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Розсміялося з полегшенням.

— Це правда! Навіть брешучи; особливо брешучи. Але тут… Ви, Ваше Сиятельство, не присвячуєте мені свого дорогоцінного часу на заручинах дочки задля якоїсь примхи пана Ур’яшa, — а тому, що вас до цього примусила політична потреба. Ви, Ваше Сиятельство, бачите, що мені не йдеться про грязные деньги від Раппацького: мені йдеться тільки про батька. Вашій Світлості йдеться про час, і мені йдеться про час. Три місяці, так. Я припускаю, що це якийсь ультиматум із Петербурґа, може, робота аґентів Морґана. Причини в даний момент неважливі. Адже наді мною також нависає меч. Ви, Ваша Світлосте, знаєте про імперський контракт доктора Тесли.

Він кивнув.

— Доктор Тесла мій друг, — продовжувалося, не міняючи тону й не відводячи очей, що було тепер дуже важко, — проте доктор Тесла обіцяє цілковиту Відлигу й смерть Криги, і я вважаю, що йому це може вдатися, він така людина, котра зробила кар’єру, осягаючи розумом речі, які усі до нього вважали неможливими. Ніщо й ніхто його не зупинить, бо я ж не думаю, що Ваше Сиятельство…

— Більше про це не кажіть, є наказ Его Императорского Величества. Докторові тут волосина з голови не спаде.

— Та отож-бо. Саме так, ця залежність тут зрозуміла, математична. Я теж не дам йому нічого лихого зробити, — а водночас…

— Ви мусите рятувати батька, так.

— І який для мене єдиний спосіб? Слово Імператора. Він відкличе Теслу, він заборонить Відлигу й будь-яку подібну лютоцидну інженерію, він тоді залишить у спокої підлеглий Вашій Світлості Край Лютих. Проте до того люті мусять відступити згідно з політичною угодою, слід розмежувати Історію. Вам залишилися три місяці, а мені — час до Відлиги. Як бачите, ми прагнемо того самого, обидва виграємо від досягнення тої самої мети.

Губернатор поволі дихав солодким фіміамом, перехилившись у кріслі; ордени на його мундирі перекривилися.

— Що я бачу, — я бачу, що ви щиро брешете, — сказав він і стрімко підняв руку, коли відкрилося уста, щоб заперечити. — Мав я справу із уродженими поляками: найбільші крутії, — але щирі до мозку кісток, адже завжди зостається ота ваша гордість, глупа зарозумілість, якої ви не здатні позбутися навіть перед обличчям смертельних загроз, тож у Літі будь-який селянин, здатний плазувати перед клієнтами, легко вас ошукає. Але в Зимі — я би призначив на всі посади в Цитаделі поляків, якби міг. «Аполітея», звичайно! — Він випростався у своєму кріслі. — Я ставлю вам таку умову під моє слово чести: до кінця січня тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого року ви мусите представити доказ угоди з лютими; для цього ви отримаєте всі урядові повноваження, людей із Благовещенского полку, гроші на необхідні витрати, в розумних межах, звичайно ж, і призупинення усіх вироків щодо вашого батька. Якщо Государя Императора вдасться врешті переконати, буду вам вдячний. Якщо ні… що ж, справа й так перебуває уже поза моєю компетенцією.

— Доказ, доказ, — повторювалося про себе. — Який доказ задовольнить Его Императорское Величество? Крига так хутко не відступить.

— Ви впевнені?

— Я працюю у кріофізиків Круппа, знаю, які швидкості можливі в Мороза. Уявіть собі, Ваша Світлосте, Історію, як гірський льодовик, що сходить схилом у долину.

Граф відкинув підніжок копняком.

— А отже — все марно, c’est la fin.

— Зачекайте! — У мимовільному відруху, бо ж вони вже зовсім не свербіли, заходилося чухати руки в бавовняних рукавичках. — Які саме докази найбільш стійкі в Зимі? Що тут можна логічно захистити переконливіше, ніж навіть свідчення чуттів?

— Говоріть ясніше!

— Чи ви, Ваше Сиятельство, читали Ціцерона? У Стародавньому Римі вирішальним для ухвалення вироку на процесі часто був так званий «доказ, заснований на якостях характеру», тобто підтвердження праведности обвинуваченого, яке засвідчували інші праведні римляни, — бодай би навіть і сто матеріальних речових доказів свідчили проти нього. Що важливіше, що ближче до Істини? Лезо і тіло, чи дух та ідея?

— Ах! — граф Шульц-Зимовий простягнув руку, кашлянув у подану хустинку, відтак кинув її позад себе; моторний слуга зловив її у повітрі. — Я розумію. Слушно, слушно, так слід зробити. Хтось, уже обдарований довірою Милостивого Государя… — він знову склав у задумі руки під підборіддям. — Це навіть добре складається, що зараз, на балу, — ви залишитеся, згодом я пошлю за вами — мабуть, я знайду когось такого. Тут двоє Великих Князів, але вони… Мгм.

— Тимчасом ще інша справа потребує обговорення. — Зволожилося губи язиком. — Зміст отієї угоди з лютими. Ваша Світлосте, чи я маю свободу дій?

— Ви, мабуть, знаєте, бодай від доктора Тесли, те, що задовольнить Імператора: звільнення з-під Криги європейської частини Росії, особливо міст. Санкт-Петербурґ без лютих — це вже дасть нам рік або два.

— Знаю я цю, кгм, травму Его Императорского Величества, чув, чув. — Утеклося поглядом на місяцебарвні сніжні вихори. — Але ж це не лише питання температури…

— Ви мене запитуєте, чи я вірю у теорію Ніколая Бєрдяєва? Отож, не вірю. Ви можете вправлятися у математиці Історії скільки заманеться, аби лише так умістили Кригу, щоби й Імператора заспокоїти, й промислу іркутському не зашкодити.

Вкусилося за язика. Хоча це важко втямити під Кригою, але, що більше тут не висловлено, то краще. Навіщо узагалі цю тему зачіпати? Зрештою, не спитаєш генерал-губернатора Російської імперії, чи він, например, продасть Синові Мороза вільну Польщу в обмін на ґарантії для крижлізних багатств.

— Ви ще не пояснили, — сказав граф, підводячись із крісла над пущею, із трону Сибіру, — як ви збираєтеся знайти свого батька, якщо не завдяки розрахункам Шляхів Мамутів.

Підвелося також.

— Кароль Богданович і Ян Черський, мабуть, знали цю таємницю. Тут цензурують геологічні мапи, наукові праці й описи инородческих вірувань. На цьому стоїть печатка Міністерства Зими, але й Сибирьхожетa.

Граф розвів руки.

— Я не маю влади над Раппацьким і Побєдоносцевим. Із Алєксандром Алєксандровічем ви самі мусите залагодити справу. Думаєте винайняти якихось шаманів? Щоб вони вистежили Батюшку Мороза на Шляхах?

— Можливий також інший метод: тільки-но розберуся у чорнофізичних деталях, як саме вони на них натрапляють, я пошлю на Шляхи Мамутів такого слідопита… — змовкнулося поволі, зауваживши, що граф Шульц уже певний час уважно придивляється до чернородкового вівтаря у кутку кабінету.

— Це ви зробили.

Збентежилося.

— Пан Ур’яш велів