Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Сілося у кріслі в кутку, тобто в повітрі над безоднею. Мимоволі схрестилося руки на грудях, у відруху захисту організму від морозу. Скажімо, що план удасться, і губернатор уділить своєї протекції, поблагословить і дасть документ на поїздку до серця Зими із провідниками й шаманами, й що вдасться нишком доправити й застосувати на місці помпу Котарбінського, у міжчассі налаштовану Теслою для людей, і що батько, розморожений таким чином, не умре, тобто, скажімо, що все це укладеться добре, — але як потім уникнути із фатером уваги з боку цілого товариства, як уникнути на крижаних полях Сибіру державних слідців, і безпечно дістатися до Харбіна чи на корабель у Владивостоці? Навіть якщо вдалося б домовитися з японцями, тільки й того зміниться, що опиниться з батьком у руках Пілсудського, а не генерал-губернатора. Бог один знає, що гірше.
У всякому разі, хоча б це навіть мало означати явну неволю, слід хутко вирішувати, перш ніж Тесла дійде до випробування Великого Молота Тьмідини на Байкалі, — бо тоді це вже справжня лотерея: виплюнутий десь у пустоші батько, як отой Німий Повітроплавець, навіть якщо й виживе під час Відлиги, якщо його отой резонанс хвилі тьмідини н е р о з т р о щ и т ь. як це пророкує усій Кризі зі звичною для нього впевненістю Нікола…
Підхопилося, підбігло до дверей, смикнулося за клямку. Замкнуто. Завилося люто.
Як можна бути таким ідіотом! Бач, захотілося слова, даного панні Філіпов, дотримати — й прошу, розум заморожений у камінь, хоч товчи його молотком, і півдумки свіжої не відколупаєш!
Замкнуті, замкнуті, а це єдині двері, добре Ур’яш обрав приміщення, ніхто не побачить крізь стіни, а вікон губернаторський палац, звісно, не має, зрештою, яка від них користь, тут же провалля унизу. Кóпнулося плювальницю, вона задзеленчала об мороскло; кóпнулося ніжку дивана, засичалося від болю.
Замкнув, пішов повідомити Шульца, почекають, аж бал закінчиться, тоді пришлють своїх головорізів, або й жандармів, заздалегідь умовлених під якимось приводом: так справа й закінчиться. Проклинаючи під носом без ладу й складу, висмикнулося з-за пояса Ґросмайстера, розгорнулося церату. Чорний револьвер зблиснув холодною веселкою у білій руці.
Прикусилося зубами цигару. Отож, від самого початку це була помилка, не слід було сюди приходити. Що сталося, — а те сталося, що тепер Шульцові байдуже до Батька Мороза, такі, мабуть, накази прийшли, що нічим йому вже не допоможуть жодні переговори з лютими, ба навіть сама присутність тут Сина Мороза, мабуть, для губернатора компромітуюча, адвокат Кузьмєнцев щось передчував, адже запрошення прийшло внаслідок махінацій Побєдоносцева, щось тут із самого початку не пасувало, але як простій людині встигнути за обертанням шестерень Держави, як проникнути в думки царя-Бога, — не проникнеш. Перевірилося тунґетитовий набій у барабані, відтягнулося курок-скорпіон. Вистрелити в мороскляну підлогу? (Далеко унизу, під ногами, вирувала над нетрями спіральна хмара снігу). У кращому разі не випадеться, ламаючи негайно шию, — але зате з усією певністю замерзнеться упродовж кількох хвилин. Вистрелити в двері? А коли Ур’яш поставив когось за ними? Ну, то, може, в стіну? Поглянулося на шафу з експонатами, й нарешті ориґінальна ідея заторохтіла під черепком.
Рами, решітки й свічники були крижлізні, із студіні з високим умістом вуглецю. Уклалося їх уздовж внутрішньої стіни, у найдальшому від дверей місці, розсунувши меблі у боки. Втискалося дроти під дерев’яну обшивку, вбивалося канделябри у стіни, стукаючи руків’ям Ґросмайстера в холодний метал. Бо нічого не дасть саме лише заморожування стіни; стіну треба розсадити, а це може зробити тільки мороз, напираючи матерією, тобто кригою. Чернородки послужать основною контратермічною масою. З іншого боку, якщо тепло удару обертається у контратермічному матеріалі в мороз, то яким чином такий матеріал поведеться від удару морозом? Віддасть тепло? Адже тунґетит світиться під тьмітлом. Але як це перерахувати, в якій шкалі — таку контртеплову хвилю? Ідучи через тунґетит, відверталося б кожен атом: холодніше — тепліше — холодніше — тепліше — холодніше… Чи саме це розтрощило лютого? Але ж тунґетит ніколи не нагрівається, тим більше на морозі. Можливо, існують такі специфічні крижлізні студіні, наприклад, нікелю, що використана для виготовлення Ґросмайстера, — вона мусить гасити тунґетитовий холод у конструкції ударника й дула… Намагалося відтворити у пам’яті-непам’яті подробиці випадків на станції Зима, цілу модель отого морозовибуху. Куди поцілила куля, як увійшов на крижлізні рейки мороз. І що писав доктор Вольфке у своїх висновках про досліди в робітні при студниці. Скраплення і затвердіння повітря… Тунґетитовий молоточок інженера Іртеймa стукає у термометричні коваделка… Теплова надпровідність… Скупчилося усі чернородки в одну чорну піраміду, від неї крижлізне риштування відходило вздовж стіни лабіринтовими звивинами, обплутаними плющем, ніби електричне коло, змонтоване із барокового окуття. Відійшовши у протилежний куток, за диван, прицілилося з Ґросмайстера. Уся установка, коли на неї дивилося одним оком крізь ящір-цівку і ріг-мушку, нагадувала вівтар якогось язичницького культу, — а може, місцеві дикуни будують собі такі…
Двері відчинилися, й увійшла найкрасивіша девушка, яку бачилося у житті.
Завмерлося, мимоволі повернувши зброю у її бік. Девушка зойкнула й прикрила уста рукою, дивлячись із дитинним подивом на Ґросмайстера. Відтак вона поволі перевела погляд на крижлізно-чернородковую конструкцію, і її оченята округлилися ще більше.
Опустилося револьвер. Її білесенька сукня, обшита довкола декольте хмарками синюватого тюлю, пух-золотом обхолоджена, висіла над сніговою прірвою, наче янгольська хмарка із благочестивого образкá. Девушка зробила крок уперед, й оборки, мережива, нижні спідниці розшелестілися, мов вітер повіяв. Вона зробила другий і третій кроки, — стоялося, як вкопаний, — а вона, замість тікати, підійшла й торкнулася цівки Ґросмайстера витягнутим пальчиком. Срібно-перлове кольє мерехтіло в неї на алебастрових персах із кожним квапливим вдохом.
Вийнялося з рота прикушену цигару, видихнулося тютюнову хмару.
Красавица дзвінко розсміялася.
— Que c’est beau!
У розпущене на селянський штиб каштанове волосся у неї було вплетено квітку невідомого ґатунку, фіолетово-лілову. Вмонтовані в мороскляні сережки діамантові зірочки блискали на зміну із
