Українська література » Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
кольє. Утрималося від захисного відруху: підняти руку, прикрити очі.

На порозі нове сум’яття: Ур’яш із паном в орденах, із двома лакеями, ще із якимись людьми, скупченими позаду. Девушка зірвалася, мов сполоханий птах, повернулася на пальцях ніг, помчала до дверей, ухопила сановника, якого тільки тепер упізналося. — Oh, papa!.. — Й обнявши його за шию, почала йому щось шепотіти на вухо.

Сховалося якнайшвидше Ґросмайстера під фрак і білу камізельку pique.

Францішек Марковіч урешті виштовхав решту товариства в коридор: залишився сам генерал-губернатор Шульц-Зимовий і його прислуга, яка поквапливо підсунула йому крісло, умістила поруч із кріслом кадильні кошики, підставила на відстані витягнутої руку столик із кришталем і мороскляним посудом, наливаючи напої швидше, ніж господар пальцем кивне. Граф, зітхнувши, вмостився у ґотичному кріслі, схрестив у щиколотках випростані ноги, лакей підсунув йому під них ампірне підніжжя.

Відтак Шульц кивком дав дозвіл, і сілося у крісло, підготоване слугою на належній відстані. Інший слуга вихопив із рук цигару. Сиділося рівно, як до дошки прибитий, із колінами, зведеними докупи, й покладеними на коліна руками. Погано схований Ґросмайстер жалив у нирки.

Згідно з математикою характеру Краю Істини (Веліцький, отож Кузьмєнцев, отож Шульц) генерал-губернатор Іркутської губернії був людиною успіху, тобто кимось, хто вирізнився у вищих сферах Російської імперії власною персоною, бо не народився у вельможній сім’ї (або ж таке становище можна, в гіршому разі, втратити), але сам наполегливо п’явся угору; він не звик до суспільного успіху, він досягав успіху; він жадав не успіху, він жадав чогось, до чого тільки завдяки успіхові може прагнути. Шульц походив із підупалого поміщицького роду, а посаду губернатора отримав як вінець військової й міністерської кар’єри. Однак Іркутське генерал-губернаторство після Зими Лютих виглядало не милою нагородою для придворного фаворита, а небезпечним і складним викликом і полем важкої праці, — в іншому разі, мабуть, його б не отримала особа покрою Тімофєя Макаровічa Шульца.

Граф підняв долоню, у яку йому негайно вклали хустинку; він покашляв у неї, відвертаючи голову до потоку кадильних пахощів. Сивіюча борода його була підстрижена за шведською модою, лише з буйними сивуватими бакенбардами. Шульц швидко лисів, світло гасових ламп відбивалося на видовженому голомозому черепі. На грудях у нього світився орден Святого Андрія Первозваного, підвішений на важкому тричленному кольє, із червоно-блакитними, сріблясто-блакитними, червоно-золотими медальйонами, із фіґуркою розп’ятого на хресті святого апостола Андрія, уміщеною на золотому двоголовому орлові, у тунґетитовій інкрустації. Орла на восьмикутній зірці ордена оточував напис: «За веру и верность».

Граф закліпав, поглянув на Місяць, поглянув на закрижанілу тайгу під ногами, поглянув на крижлізно-чернородковую установку й знову заплющив повіки.

— Але ви аж ніяк не фанатик-мартиновець, правда ж?

— Ні, Ваше Сиятельство.

— Слава Богу. — Він знову кашлянув і кинув хустинку лакеєві. — Вибачте мою дочку, вона почула про Сина Мороза, й що ж годі стримати жіночу цікавість. Вона ще дитина. Але ви, — він раптом кинув хуткий погляд, — як вас там, Вєнєдікт Філіповіч, вірно?

— Так, Ваше Сиятельство.

— Ви справляєте враження конкретної людини. Францішек Марковіч каже, що ви математик. Що, скажу щиро, я не вважаю ґарантією надмірної практичности в життєвих справах. Я читав оту вашу, мгм, «Аполітею»…

— Ваше Сиятельство читають подібні газетки?

— А де ще можна прочитати щось цікаве? Та ж не в пресі, яку благословляють наші законослухняні чиновники. Там не проходить нічого, що могло б підбурити уми порядних росіян. Хочеш знати, що в російській душі глибоко лящить, читай підпільні видання. Їх для мене збирають щотижня, дуже повчальне чтиво.

… Отож, так, — граф втягнув дим кадил у легені, — отож, ви вважаєте, що нашого Милостивого Государя, і прем’єр-міністра, і всіх міністрів, і всі установи, й мене, скажімо, також, — Крига нас усіх зробить непотрібними?

— Так.

Він посміхнувся у вуса.

— Ваше Сиятельство самі бачите, — наголосилося, — що й Государь Император має цю певність, зі снів і передчуттів, якщо не зі знання: і тому так борониться, тому хоче війни з лютими.

— Алєксандр Алєксандровіч вважає, що ви заморозник.

— Побєдоносцев?

— Проте, перечитуючи «Аполітею», я зауважив, що ви написали цей текст таким чином, щоб годі було втямити, чи й справді вам хотілося такої Держави Небуття?

— Прошу мене вибачити, але яке це, власне…

Він здригнувся, перша іскра роздратування промайнула в його очах.

— Я можу вас віддати на поталу охранці, — сказав він, — а можу до родителя з амністією послати, але перш ніж зважитися будь-яким чином вами скористатися, мушу пізнати інструмент, який тримаю у руках, чи не так?

Скривилося.

— Пізнати людину…

— Ви щось сказали? — гаркнув він.

— Я не заморозник, — різко відповілося, дивлячись йому в очі. — Я не розтальник.

— Але ви вірите в Історію під Кригою. То хто ж ви, га?

Хто? Заплющилося тієї миті очі перед дзеркалами й кришталем, і чужими очима. Шостий день Морозу. Хто?

— Я… математик. Математик Історії, le Mathématicien de l’Histoire.

Граф Шульц-Зимовий зчепив руки кінчиками пальців, спер підборіддя на великі пальці рук. Тепер він поглядав дещо спідлоба, спід високого чола.

Слуги зникли з поля зору. Поза димом, який піднімався із курильниць, ніщо не закривало сибірського горизонту, чистого зоряного неба й сніжних вихорів під ним, які оберталися повільними веселкобарвними протуберанціями. Ґотичний стілець, підніжок, жорстке крісло, курильниці, — висілося тут над Краєм Лютих, наче слова, сказані в абсолютній тиші.

— Три місяці, — сказав губернатор. — Чи зможете ви з ним домовитися упродовж трьох місяців?

— Якщо знайду його.

— Пан Ур’яш дав вам усі мапи й вказівки.

— Це вже не актуально. Ваша Світлосте, таким чином неможливо обчислити Шляхи Мамутів Батюшки Мороза.

— Чому ж це?

— Їх більше, ніж один. Принаймні троє, може, четверо.

— Батьків Морозів? — здригнувся він.

— Людей, які тілесно зійшли на Шляхи Мамутів. — Випросталося, перераховуючи, пальці. — Німий Повітроплавець. Чоловік на ім’я Іван Тіхоновіч Копиткін, убогий зимовик із католицької мартинівської секти. Філіп Філіповіч Ґерославський. Може, Алістер Кроулі. Це чорнофізичний процес, а не диво Боже.

— Отже, ви кажете, що вам не вдасться.

— Я цього не сказав. Ваша Світлосте, що трапилося із Каролєм Богдановичем і Александером Черським?

Він насупився.

— Із ким?

— Геологами, які першими описали Шляхи Мамутів.

— Я не знаю цієї справи. Запитайте Францішека Марковіча.

— Я маю підозру… Ваше Сиятельство, вибачте мене, я говоритиму щиро.

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: