Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Це так знайомо звучить, що аж смішно робиться.

Чоловік, що зайшов до бару і кивнув Міллерові, був один з друзів Діоґо. Років двадцять чи щось таке. Ветеран станції Тот, так само, як і Міллер. Він не пам’ятав його ймення, але бачив частенько, аби зрозуміти, що наразі хлопець тримає себе інакше, ніж зазвичай. Перенапружено. Детектив вимкнув звук на своєму терміналі і підійшов до нього.

– Привіт, – привітався він, і співбесідник глянув жорстко. Обличчя було заклопотане, але м’яке, зумисне полегшення пробувало це приховати.

Це був Діогів старий. Той самий, якого знали усі на Тихо. Той, хто встрелив найбільшого прутня у всесвіті. Це давало Міллерові декілька балів, тож хлопець посміхнувся і кивнув на сусідній стілець.

– Все настільки хєрово, еге ж? – запитав детектив.

– Ти й половини не знаєш, – відповів хлопець. Його говірка була чіткою, виразною. Белтер за зростом, але освічений. Можливо, технік. Він набрав код напою для замовлення, і бар запропонував склянку прозорої рідини, настільки леткої, що Джо бачив, як вона випаровується. Парубок випив махом.

– Не спрацює, – мовив детектив.

Хлопака глянув на нього. Міллер розвів руками.

– Вони кажуть, що випивка допомагає, але це не так, – продовжив Джо.

– Ні?

– Ніяк. Іноді секс, якщо знайдеться дівчина, що поговорить з тобою після. Або вправи в тирі. Іноді спортзал. Пляшка не допоможе почуватися краще. Ти просто менш турбуватимешся, що тобі погано.

Співрозмовник реготнув і похитав головою. Він от-от заговорить, тож Міллер вмостився зручніше і дозволив тиші зробити за нього роботу. Схоже, що хлопець вбив когось на Тоті, і це його накрило. Але замість розповіді хлопець узяв Міллерів термінал, увів пару місцевих кодів і віддав назад. Чимале меню вибору стрімів – відео, аудіо, тиск повітря і його склад, радіологія. Детективу знадобилося пів секунди, аби зрозуміти, що він бачить. Вони хакнули захист стрімів з Ероса.

Він дивився на дії протомолекули. Він бачив експертизу тіла Жульєтти Андоромеди Мао зблизька. На мить поряд майнула і його уявна Жулі.

– Якщо ти коли-небудь міркував, чи вірно вчинив, застреливши того дядька, – мовив хлопець, – то поглянь на це.

Міллер відкрив стрім. Довгий коридор, досить широкий, аби двадцять людей пройшли плече до плеча. Підлога була мокрою, по ній пробігали хвильки, мовби поверхнею каналу. Щось невелике дивним чином котилося через цю кашу. Коли детектив збільшив картинку, то побачив, що це був людський торс – грудна клітина, хребет. Слідом волочилося те, що колись було кишківником, а тепер стало довгими чорними пацьорками протомолекули. Воно відштовхувалось куксою руки. Голови не було. Бічна панель вказувала на наявність звуку, і детектив увімкнув його. Високий безумний тон дудки нагадав йому ментально хвору дитину, що сама собі співала.

– Там все таке, – мовив хлопець, – по всій станції повзає… таке от лайно.

– Що воно робить?

– Щось будує, – хлопець розвів руками, – я подумав, що ти мав би це бачити.

– Та ну? – Міллер не відривав погляду від екрану. – Що я тобі такого зробив?

У відповідь почувся сміх:

– Через вбивство того дядька всі вважають тебе героєм. Всі думають, що нам варто викинути всіх до останнього в’язнів у шлюз.

Можливо й варто, міркував детектив, якщо нам не вдасться зробити їх знову людьми.

Джо перемкнув стрім. Рівень казино, де був він з Голедном, або дуже схожа на нього секція. Павутиння, схоже на кістки, з’єднувало стелю і дах. Щось подібне до чорних слимаків завдовжки з ярд повзало вгору і між ними. Звук був наче шурхіт: він колись слухав запис, як хвилі накочуються на берег. Знову перемкнувся. Порт із закритими переборками, по яких розрослися великі спіралі корабликів, і вони, здавалося, рухалися, поки він дивився.

– Всі вважають тебе реальним героєм, – і цього разу слова щось зачепили. Міллер похитав головою:

– Та ну. Просто колись був копом.

* * *

Навіщо рватися в бій, брати на абордаж станцію, сповнену людьми і автоматичними системами захисту, якщо це виглядає не таким страшним, як розмова з тими, з ким ти ходив на судні тижнями?

Та менше з тим.

Третя зміна, в барі на оглядовій платформі з’імітовано ніч. Повітря присмачене чимось димним, що не було димом. Піаніно та бас ледаче перегукувались поміж себе, поки чоловічий голос жалівся арабською.

Приглушене світло пробивалось з нижньої частини столів, вимальовуючи м’які силуети на обличчях і тілах, підкреслюючи ноги, животи і груди відвідувачів. Якби він підійшов ближче, то міг помітити, як «Росінант» гоїть рани. Не мертвий, і робиться сильнішим.

Амос із Наомі розташувались за столиком у кутку. Ні Голдена, ні Алекса не було. Простіше, але не сильно. Він пішов до них. Першою його помітила Наомі, детектив завважив дискомфорт на її обличчі, прихований так само швидко, як і з’явився. Амос повернувся глянути, на що вона так реагує, але ні кутики очей, ні кутики рота не торкнула посмішка. Міллер почухав руку, хоча вона й не чухалась.

– Агов, – привітався він, – можу вас пригостити випивкою, народ?

Тиша затяглася на мить довше, аніж треба було б, і тоді Наомі вимушено посміхнулася.

– Звісно, але по одній. У нас… справи. Завдання капітана.

– Ага, – повторив Амос, брешучи ще більш неоковирно, аніж Наомі, через що брехня його ставала ще більш очевидною, – справа. Важлива.

Міллер присів, підняв руку, привертаючи увагу офіціанта, і коли той кивнув, вперся ліктями в стіл. Це була сидяча версія бійцівської стійки: нахилившись вперед, руками захищає м’які місця на шиї і животі. Так чоловіки стають, коли очікують удару.

Офіціант приніс пиво, Міллер розрахувався за нього з грошей АЗП і сьорбнув.

– Як корабель? – запитав він нарешті.

– Збирається потроху, – відповіла старпом, – вони з нього все гівно вибили.

– Але він все ще літає, – додав Амос, – міцний, сучий син.

– Ну тоді все чудово, – сказав детектив, зашпортався в словах і мав почати спочатку: – Народ, коли відчалюєте?

– У будь-який час, коли капітан накаже, – Амос знизав плечима, – ми тепер герметичні, тож хоч завтра в путь.

– І якщо Фред дозволить, – додала старпом, і тут-таки скривилась, немов бовкнула зайве.

– То он в чому справа? – запитав Джо. – АЗП тисне на капітана?

– Та