Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
Княжна Блуцька дивилася меланхолійно, втомлено.
— Дуже прошу вибачити, — вклонилося. — Мені немає виправдання. Ваша Ясновельможність слушно мною гордує, і вельмишановний чоловік Вашої Ясновельможности теж не помиляється. Дозвольте…
— Ви питали про одну річ.
— Так?
— Одна річ, щоб зберегти Росію, — вона знайшла носовичок, витерла заслинені уста. — Бачите, ось вона.
— Що це?
— Прощення.
Розгубилося.
— Не моє право прощати від імені…
— Не ваше. Але тільки живі у живих можуть просити вибачення. Історія не знає милосердя, Історія не прощає. Господин Єрославскій.
Вона піднесла руку. Поцілувалося їй долоню, цього разу в дуже формальному жесті. Вона двічі постукала ціпком об паркет. Стюард відчинив двері. Вийшлося до салону.
Mademoiselle Крістіна Філіпов схопилася з дивана.
— Я чекаю на вас і чекаю! — прошепотіла вона, вкрай знервована, вхопивши за руку панічним жестом і тягнучи за собою через салончик. — Він уже не дихає! Той цербер не хотів мене туди пустити, а кожна хвилина…
— Про що ви…
— Проводник не передав листа? Чому, ну чому ви не прийшли?!
Сягнулося у кишеню піджака, — він був там, невідкритий.
— Я забув.
— Ви забули?! Забули?!
— У мене болить голова. Важке похмілля. Ну що таке?
— Нікола помер.
Про смерть у минулому часі
— Він мертвий.
Схилилося над тілом доктора Тесли, притискаючи інтерферограф до ока. Світло — світло — світло — світло — світло — світло — світло.
— Він мертвий, панно Крістіно, але, можливо, й живий.
Вона доволі істерично захихотіла.
— Добре, що встигли!
Подивилося на неї підозріливо.
— Що ви маєте на увазі?
— For the love of God, рятуйте його!
— Я вам розповідав.
Її губи затремтіли.
— Ви мені обіцяли! Й що? Замість того, щоб його відмовити, ви самі скуштували!
— Зараз ви скажете, що це моя провина, що то я його вбив.
Але було з усякого погляду гідним захоплення, як добре mademoiselle Філіпов тримається у цих обставинах. Ким би не був їй доктор Тесла — батьком, далеким родичем, коханцем, — адже він був єдиною близькою їй людиною у подорожі чужим дивним краєм, серед незнайомців, Транссибом крізь азіатські нетрі, на шляху до ще більшого уединения. Тепер вона залишилася сама. Чи може вона розраховувати на охранников? То функціонери царської політичної поліції, хтозна, які справжні накази вони отримали: вони мали охороняти доктора, але не захистили, — що вони тепер вдіють? Вона залишилася сама. Крістіна сиділа на краю постелі навпроти, нервово смикаючи рукав орґандинової сукні, скубаючи світлу косу й щомиті нахиляючись до Ніколи, наче все ще тільки чекала, що серб прокинеться й підійме повіки.
Доктор Тесла спочивав на своєму ліжку, на прошитому пурпуровою ниткою покривалі, з подушкою під головою, голова його була повернута до вікна, за яким пересувалася похмура зелень нескінченної тайги, в міру, як експрес віддалявся від останніх осередків цивілізації, перед тим, як перетнути межу справжнього Сибіру й Зими, длук-длук-длук-ДЛУК, а з кожним підстрибом вагона підскакувало й тіло Тесли й зісковзували з покривала укладені вздовж його боків довгі руки доктора, долоні якого ховалися у бездоганно білих бавовняних рукавичках. Манжет лівого рукава його сорочки було підібрано, він відслонював над рукавичкою червоний обруч відтиску: тут Тесла обгорнув собі крижлізний дріт динамо-машини. Ґенератор залишився на столику, кабель сповз на килим, звиваючись по-зміїному, корба хиталася туди й сюди. Металеві елементи встигли вже обсохнути, з приладів і стін зник іній.
Розповідь mademoiselle Філіпов була короткою і конкретною. Крістіна заговорилася з кимось після сніданку — повертається у купе, а там мороз, тьмітло, Тесла крутить корбу, чорні іскри сиплються йому зі шкіри й волосся, протяжний стогін лунає з уст, але він стоїть, крутить, — панна його вхопила, відірвала від машини, посадила на постелі — вже холодного, як смерть, — він знепритомнів — серце б’ється дедалі повільніше, через кілька годин зупиняється.
Пам’ятаючи про випадок із Юналом Фессаром, не повірилося панні на слово. Окуляр інтерферографа послужив контрольним дзеркальцем, приставилося його до губ доктора. На склі не з’явилося жодних ознак дихання. Він мертвий.
— Чи траплялося з ним таке раніше?
— Що?
— Смерть.
— Як ви можете жартувати!
— Ну-у, ми обоє жартуни. «Рятуйте його!» Встань, Лазарю!
— Ви ж самі сказали: помер, але, може, й живий.
Постукалося задумливо по підборідді металевим циліндром.
— Він не замерз, якщо ви, панно, розумієте, що я маю на увазі. Але те саме можуть сказати про себе кілька мільярдів інших трупів за межами Краю Лютих. Тобто, — усміхнулося у вуса, — трупи не говорять, але…
Mademoiselle Філіпов розплакалася.
Як швидко опинилося у ролі, повернутій на 180 градусів: тепер довелося обійняти плачучу, притулити, шепотіти добрі слова, гладити по голівці, гойдати до забуття, тссс, тссс, тссс. Вона схлипнула. Її долоні стиснулися у м’які кулачки, дитяча безпорадність.
— Я д-думала, що ви — бо ви ж сам теж, — а він казав про вас…
— Що казав?
— Що ви ро-ро-зуміііієте!
Чого сподіватися від дитини? «Мамусю, песик у мене зламався, відремонтуй песика!» Й підсовує під носа мертву тварину, а в широко розплющених очах дитини не з’являється й тіні сумніву, для того й існують дорослі, щоб порядкувати світом.
Вона заспокоїлася.
— Він помер, — тихо повторила.
— Може, я сходжу за доктором Конєшиним…
— Я просила його не їхати. Від самого початку над цією поїздкою висіла загроза.
— Він наполягав.
— Так. Він сам мусив виконати всі експерименти, завжди так було. Спершу він хотів їхати туди одразу й на місці провести дослідження. Я виблагала ту Праґу, — вона знайшла носовичок, висякалася, вибачилася. — Ви знаєте, що то Ніколу звинувачували, наче він наслав лютих?
— Що?
— Так, так, на нього й пасквілі в пресі понаписували. Після того, як Пірпонт Морґан відмовив йому в фінансуванні, Ніколі довелося закрити вежу Ворденкліф, ще в тисяча дев’ятсот третьому чи четвертому. Вся справа з Морґаном… Нікола не мав би всіх цих клопотів, якби не був настільки сліпий щодо певних очевидностей у спілкуванні з людьми; але його думка завжди бігла радше до того, що неочевидне, чого ніхто в подібному óбразі не вловив. Так він здобував прихильність у людей, так він її втрачав. Він же ж ніколи не одружився… Він бував до людей сліпий: сліпий, глухий і нечутливий. З Морґаном він також, мабуть, розмовляв,
