Українська література » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
намагаючись вийти знову до мису Труханова. Щоб зменшити свій вантаж і забезпечити собі повернення, вона повинна була залишати, приблизно через кожні п’ятдесят кілометрів, склади харчів на три дні і відомості про напрям свого шляху на випадок, якщо доведеться шукати експедицію по її слідах.

Наступного ранку «Полярна зоря», уквітчана прапорами, проводжала салютом з обох гармат санну експедицію. Прощаючись, Труханов передав Каштанову запечатаний пакет і сказав:

— Якщо ви опинитеся під час подорожі по Землі Нансена в безпорадному становищі або не розумітимете й неспроможні будете пояснити собі того, що ви побачите навколо себе, не знатимете, що робити далі, то розпечатайте цей пакет! Можливо, його вміст допоможе вам прийняти відповідне рішення. Але без крайньої потреби — прошу вас — не розпечатуйте пакета. Якщо все піде більш-менш гаразд, нормально, то мої вказівки зовсім будуть непотрібні, і вони можуть здатися навіть зовсім необґрунтованими.

Після дружніх потискувань рук на поверхні льодового бар’єра, куди експедицію проводжав майже весь екіпаж, три важко навантажені нарти, запряжені кожна вісьмома собаками, та шість чоловік рушили на північ. Шість запасних собак бігло поруч.

ЧЕРЕЗ ХРЕБЕТ РУСЬКИЙ

Шлях експедиції в глиб Землі Нансена тривав протягом двох днів сніговою рівниною, яка ледве помітно підносилась на північ і не була важкою для швидкого пересування. Розколини в льоду траплялися рідко і здебільшого були забиті снігом. Погода стояла похмурна, і з півдня за вітром повзли густі хмари, що час від часу сипали снігом і заступали далечінь. Люди й собаки поступово втягувалися в роботу. Попереду всіх ішов Боровий, прощупуючи своєю палкою сніг, щоб своєчасно виявити розколини, і поглядаючи на компас, щоб триматися потрібного напряму. Макшеєв, Папочкін та Іголкін ішли кожний біля своєї нарти, керуючи ходом собак. Громеко йшов трохи осторонь, але близько, щоб допомагати тій нарті, яка застрявала, а Каштанов ішов останнім, теж з компасом у руках, провадячи маршрутні знімання. На хвості останньої нарти був прикріплений одометр — легке колесо, з’єднане з лічильником, що відмічав пройдену віддаль; тим-то цю нарту треба було особливо оберігати від пошкодження.

Усі мандрівники були одягнені в однакові полярні костюми. На кожному була чукотська кухлянка, тобто хутряна сорочка, хутром наспід, з капором для голови. На випадок холоду на нартах були ще інші кухлянки, які можна було одягнути поверх перших, але вже хутром наверх, Тепер, для літнього часу, досить було однієї, та й ту під дощ треба було замінювати шерстяною в’язаною курткою, бо одяг з оленячого хутра боїться води. Ноги були одягнені в хутряні ж штани, теж хутром усередину, і хутряні м’які торбаси — чоботи. В особливо теплу погоду хутряний одяг можна було замінити шерстяним, що лежав про запас.

Всі йшли на лижах з палками у руках. Рівнина була вкрита рядами застругів — вибоїн і опуклостей, утворених зимовими хуртовинами і тільки почасти пом’якшених відлигами. Вони утруднювали рух більше, ніж розколини, що траплялися не дуже часто. Макшеєв розважав усіх балачками з собаками своєї нарти, яким він дав характерні назви; головна собака, велика, чорна, дістала ім’я «Генерал». Для ночівлі ставили юрту полегшеного типу з легким і міцним остовом з бамбука; в ній розкладали понад стінами спальні мішки, посередині ставили спиртову піч для готування страви, до перекладини згори чіпляли ліхтар. Собак прив’язували до нарт навколо юрти. Наприкінці другого дня, пройшовши п’ятдесят п’ять кілометрів від місця висадки, влаштували перший склад харчів, потрібних на зворотному шляху, і позначили його пірамідою із снігових брил з червоним прапором на вершечку.

Третього дня підйом сніговою рівниною став більш помітний, з’явилося більше розколин, які сповільнювали рух, — доводилося йти обережніше, промацуючи сніг, щоб не провалитися крізь тонкий шар його, що ховав під собою розколини. Увечері виявили ознаки близької зміни місцевості.

Хмари на півночі розходилися під подувами вітру, і між їх сірими клаптями й масами то з’являлись, то зникали досить високі гори, що тягнулися довгим пасмом по всьому горизонту. На загальному білосніжному фоні цих гір чорніли скелясті відроги. Незахідне сонце пливло над самим гребенем хребта, тьмяно світячи крізь пелену хмар і забарвлюючи їх у червонуватий колір. Снігова рівнина на передньому плані вкрилася відбитими від неба плямами й смугами синюватого, лілового й рожевого кольору. Загальна картина снігової пустині й таємничого хребта, що вперше з явився перед очима людей, була дивовижна.

Сходження на цей хребет, названий Руським, через великі розколини в льоду тривало три дні; шлях ішов однією з поперечних долин між скелястими відрогами.

Льодовий потік, тобто льодовик, що спадав долиною південного схилу хребта, мав до одного кілометра завширшки, а з обох боків його обступали досить круті темні скелясті укоси, що чергувалися з більш положистими схилами, глибоко вкритими снігом. Перші були усіяні великими і дрібними уламками базальту[6] і подекуди, в захищених місцях, являли собою мініатюрні галявини з полярною рослинністю. Каштанов по дорозі оглядав кручі, а Громеко збирав рослини. Для Папочкіна поживи майже не було; за цілий день він зібрав лише кількох комах — напівживих на снігу або живих на галявинках.

Густі хмари, заступаючи небо, пливли так низько, що майже зачіпали за голови мандрівників, які йшли ніби широким, але дуже низьким коридором з білою потрісканою підлогою, чорними стінами і сірою стелею. Всюди, де схил дна долини ставав крутіший, більш-менш рівна поверхня льоду перетворювалась на льодоспад з численними розколинами, що часто являв собою хаос крижин, через які доводилося перетягати нарти; люди і собаки вибивалися з сил і за день проходили лише кілометрів десять такого шляху. Погода, як і раніше, стояла похмурна. Південний вітер ніс низькі хмари, що заступали гребені відрогів; їх чорні схили облямовували нерівну поверхню льодовика, яким з великими труднощами пробивалися нарти експедиції. В гірших місцях нарти доводилося розвантажувати і переносити вантаж на собі. Нарешті, надвечір третього дня досягли перевалу, який досягав майже півтори тисячі метрів над рівнем моря і являв собою снігову рівнину. Погода залишалася похмурною; гребінь хребта був поспіль укритий сірими хмарами, що мчали на північ,

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: