Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Труханов у супроводі інших мандрівників повів нового пасажира до кают-компанії, де йому запропонували холодну закуску і чай, щоб він трохи підкріпився, поки приготують обід.

Запихаючи за обидві щоки, Макшеєв розповів історію своїх пригод:

— Я за професією гірничий інженер і останнім часом працював на золотих копальнях в Сибіру та на Далекому Сході. Натура в мене непосидяча, люблю мандрувати, знайомитися з новими місцями, і коли минулого року я почув від місцевих жителів, що, за чутками, на Чукотці є золото, то вирішив податися туди на розшуки його. Правду кажучи, мене вабило туди не так золото, як бажання ознайомитися з цим віддаленим маловідомим краєм.

— У супроводі двох місцевих жителів, що зголосилися пристати до мене в компанію, я вирушив у дорогу і благополучно зійшов на чукотський берег, де мені незабаром вдалося знайти багате золотоносне розсипище і намити чимало золота. Запас продовольства у нас був обмежений, а я мав намір залишитися там ще на деякий час; тому я відіслав своїх супутників у найближче селище чукчів за продуктами, але вони досі не повернулись, хоч з того часу минуло вже понад місяць.

Коли Макшеєв закінчив своє оповідання, Труханов сказав йому, що «Полярна зоря» не торговельне судно і що, поспішаючи на північ, вони не можуть везти його в який-небудь порт.

— Ми можемо тільки передати вас на зустрічне судно, — закінчив він.

— Але коли ваше судно не торговельне, то чим же воно займається, куди воно прямує?

— Воно везе російську полярну експедицію, членів якої ви бачите перед собою, і йде в море Бофора.

— Ну що ж, доведеться мені, мабуть, до слушного часу поплавати з вами, якщо ви не захочете висадити мене, як Робінзона, на безлюдний острів! — засміявся Макшеєв. — Але я розповів вам, що в мене нічого немає, крім того, що на мені: ні білизни, ні пристойного одягу, нічого, крім презренного металу, який дасть мені змогу розрахуватися з вами.

— Про це не може бути й мови, — перепинив його Труханов. — Ми допомогли землякові викрутитися з біди й дуже раді цьому. Білизни й одягу у нас досить, ви майже однакові на зріст зі мною і такої ж комплекції!

Макшеєву дали вільну каюту, де він міг умитися, переодягтися і скласти своє золото. Увечері він був у кают-компанії, маючи вже зовсім інший вигляд, і розважав мандрівників оповіданнями про свої пригоди. Новий пасажир справив на всіх якнайприємніше враження, і, коли він пішов спати, Труханов звернувся до членів експедиції з запитанням:

— Чи не запросити нам його до свого товариства? Це, очевидно, енергійна, дужа й бувала людина з приємною товариською вдачею, яка буде корисна завжди при всяких обставинах.

— Так, і цілком культурна, незважаючи на своє важке життя в диких, малонаселених місцях, — зауважив Каштанов.

— Знає ескімоську мову, що може придатися на передбачуваній землі, яка, коли заселена, то ескімосами, — додав Громеко.

— Мабуть і справді запропоную йому взяти участь в експедиції з вашої спільної згоди, — закінчив розмову Труханов, — або краще зачекаю кілька днів, все одно йому діватися нікуди, і ми познайомимося з ним ближче.

Наступного ранку на прохання Макшеєва «Полярна зоря» звернула з свого курсу в гирло великої губи Св. Лаврентія, на північному березі якої була його золота копальня. Він хотів захопити своє скромне майно і, крім того, запропонував Труханову розібрати і повезти з собою невеликий будиночок, який, може, придасться експедиції під час зимівлі на шуканій землі. Цей будиночок з коморою складався з добре пригнаних одна до одної частин, і за кілька годин його можна було розібрати і навантажити на судно. «Полярна зоря» пристала до берега, і вся команда разом з пасажирами взялася за роботу. До полудня будиночок уже був навантажений на палубу, і судно продовжувало свій шлях на північ.

Пізно увечері, коли незахідне вже сонце пливло червоною кулею на північному горизонті, «Полярна зоря» вийшла з Берінгової протоки в Льодовитий океан.

У далечині, на заході, було видно північно-східний кінець Азії — мис Дежнєва, на крутих схилах якого багряніли освітлені сонцем численні снігові поля. Мандрівники послали останнє привітання негостинному, безлюдному берегові, який все ж становив частину рідної землі.

На сході в легкому тумані можна було розглядіти мис принца Уельського, що залишився вже позаду. Попереду море було майже вільне від криги. Останній час панували

південні вітри, які разом з теплою течією вздовж американського берега протоки відігнали більшу частину криги на північ. Це була дуже сприятлива обставина для дальшого плавання.

Коли наступного ранку наші мандрівники вийшли на палубу, на заході вже не видно було землі. На сході земля ще маячила — це були береги Аляски з скелястими мисами Лісберн і Надії, що відмежовували з півночі затоку Коцебу.

Вітер був ходовий, і, розпустивши паруси, «Полярна зоря» мчала по хвилях, немов велика чайка. Інколи зустрічалися крижані поля і невеликі айсберги, які, злегка погойдуючись, повільно пливли, підгонювані вітром, на північний схід.

Коли береги Аляски почали зникати за горизонтом, Макшеєв, який стояв разом з іншими пасажирами біля борту, вигукнув:

— Прощай, колишня російська земля, дорогоцінність, подарована американцям.

— Як це? — здивувався Боровий. — Скільки я пригадую, наш уряд продав Сполученим Штатам цю похмуру країну.

— Так, продав за сім мільйонів доларів. А чи знаєте ви, скільки янкі вже виручили з цієї похмурої країни?

— Ну, стільки ж або, може, вдвоє!

— Ви жорстоко помиляєтесь! Самого золота вони вивезли з Аляски на двісті мільйонів доларів. А крім золота, ще цілком не вичерпаного, там є срібло, мідь, олово і кам’яне вугілля, що його починають видобувати. Далі хутро, великі ліси по Юкону. Будують залізницю, Юконом ходять пароплави.

— Ну, нам жалкувати нема чого! — зауважив Труханов. — У нас і Аляска залишилася б у такому первісному стані, як Чукотська земля,