Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Наші собаки дуже спокійні, пане начальнику! — відказав той. — Вони вже вгамувалися. Адже залишати батьківщину нікому не охота, тому вони й вили.

Коли Іголкін відійшов до собак, Труханов передав товаришам відомості про цього члена експедиції. Іголкін був родом із Забайкалля, з бурят-козаків якоїсь станиці на кордоні Монголії, і брав участь у війні з Японією, після якої залишився у Владивостоку. Завезла його на Камчатку наукова експедиція, і йому сподобалась країна димучих сопок, її привілля, рибні багатства, полювання на ведмедів. Він знайшов тут другу батьківщину, швидко пристосувався до своєрідних умов тамтешнього життя і став відомий усьому Петропавловську, як спритний каюр і провідник любителів полювання. Взяти участь в експедиції Труханова його спокусила висока плата, видана йому за рік наперед, що дала йому можливість збудувати будинок і придбати худобу та знаряддя промислу.

Через годину після підняття якоря «Полярна зоря» входила вже у ворота Авачинської бухти, що тягнуться на п’ять з чимось кілометрів. Праворуч біля входу, проти стрімких скель мису Бабушкіна, з моря чорнів брилою величезний Бабушкін камінь, близько ста метрів заввишки, з плоскою вершиною, дуже зручною для гніздування морських птахів.

Сотні чайок, бакланів та інших пернатих, сполоханих шумом машини, закружляли навколо цієї скелі, сповнюючи повітря різкими криками.

Обігнувши мис Дальній з маяком, «Полярна зоря» круто повернула на північний схід і попрямувала понад східним берегом Камчатки, поступово віддаляючись від нього.

Два дні спостерігати не було чого. Крім того, дув холодний норд-вест, наносячи то дощ, то крупу або сніг. Море було неспокійне, і теплі каюти більше приваблювали, ніж мокра палуба.

Нарешті вітер ущух, але зате з’явилась плаваюча крига і тумани. Два дні йшли тихим ходом, щоб не наскочити на крижане поле. Коли вияснилась погода, праворуч показався берег скелястого острова Св. Лаврентія, а ліворуч — мис Чукотський. На захід від останнього, на березі глибокої бухти Провидіння, була факторія; там для експедиції було складене вугілля, завезене завчасно зафрахтованим судном. «Полярна зоря» віддала якір, і почалося вантаження вугілля. Після тижневого плавання всі поспішили на берег. Але берегові скелі не давали простору для екскурсії, а сніг ще вкривав схили, і тільки невелика площа навколо факторії була вільна від нього.

Через два дні, навантаживши вугілля, «Полярна зоря» обігнула Чукотський мис і ввійшла в Берінгову протоку, тримаючись ближче до материка Азії, де низькі гори круто спадали до морського берега або положисто збігали до широких долин, що йшли в глиб цієї сумної країни. Хоч був уже кінець травня, але всюди ще виднілися великі поля снігу, і тільки круті південні й південно-західні схили гір були цілком вільні від нього і вже зеленіли молодою травичкою або свіжими листочками на низьких, сланких кущах полярної верби й берези.

По зелених хвилях протоки часто клубочився туман, заступаючи далечінь. Небо постійно вкривалося низькими свинцевими хмарами, що посипали палубу або дощем, або снігом. З-за хмар іноді визирало сонце, що давало багато світла, але мало тепла. І під сонячним промінням негостинні береги крайнього північного сходу Азії втрачали свій безрадісний характер.

Коли туман розступався чи розвіювався під поривами вітру, що вкривав зелені хвилі білими баранцями, на сході можна було розглядіти рівний берег Америки, який ледве синів у далечині. Плаваюча крига зустрічалась чимраз частіше, але не суцільними масами, а невеликими полями або ж у вигляді красивих торосів, химерними обрисами яких захоплювалися люди, що не бували в північних морях.

Наближенню більш значного крижаного поля звичайно передувала поява смуги туману, тому капітани суден завжди мали можливість ухилитися в той чи інший бік, щоб не зіткнутися з крижинами. Але тут це ще не так небезпечно, як у північній частині Атлантичного океану, де можуть зустрітися айсберги, небезпечні для суден, бо ці крижані гори, які течією відносило на південь, поступово підтають у своїй підводній частині, внаслідок чого надводна частина набуває нестійкої рівноваги і гора від незначної причини — пориву вітру, пострілу, навіть голосного вигуку — може перевернутися і затопити судно, що рискнуло підійти до неї надто близько.

Береги здавалися мертвими: не видно було ні димку, ні людини або тварини. Тому велике було здивування наших мандрівників, які зібралися на палубі, коли з невеликої бухти, що раптом з’явилася за скелястим мисом, швидко виплив човен з одним гребцем, який посилено працював веслами, пливучи навперейми «Полярній зорі». Але коли він помітив, що корабель його випереджає, то почав кричати й махати хусткою.

Капітан подав сигнал уповільнити хід і прокричав у рупор, щоб човен плив до судна. Коли човен наблизився, то виявилось, що це чукотська байдара. Капітан, гадаючи, що якийсь чукча зупинив судно, щоб випросити собі спирту або тютюну, хотів уже гукнути «повний вперед». Але гребець, який був уже зовсім близько, закричав:

— Бога ради, візьміть мене на борт.

Машину застопорили, і байдара підпливла до борту. Спустили трап. Незнайомець швидко піднявся на палубу, зняв свою хутряну шапку з навушниками і, звертаючись до членів експедиції, радісно промовив:

— Дякую вам, тепер я врятований!

Це була росла, широка в плечах людина, з засмаглим лицем, голубими очима й скуйовдженою світлою бородою. Вітер розмітав його рудувате волосся, мабуть давно вже не стрижене. Він був одягнений по-чукотському і в лівій руці тримав невеликий, але, очевидно, дуже важкий шкіряний мішок.

Труханов підійшов до незнайомця, простягаючи руку, і сказав:

— Ви, очевидно, зазнали корабельної аварії?

При звуках російської мови обличчя незнайомця просяяло. Він швидким поглядом оглянув всіх членів експедиції, поставив свій мішок на палубу і почав по черзі потискувати всім руки, говорячи поквапно російською мовою:

— Яз радістю бачу, що ви мої земляки! Адже я росіянин, Яків Макшеєв з Єкатеринбурга. От щастя яке — і судно зустрів, і до росіян потрапив!

— Я відкрив на чукотському березі золоту копальню. Запаси харчів у мене вийшли і мимоволі довелося кинути її. Я пливу вже другий день на південь з надією