Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- А вдома ми розкрутимо цей агрегат і побачимо, що і до чого, - старий любив поговорити зі своєю кобилою. - Залізні деталі підуть на металобрухт, а латунь й інші деталі... - задумався і для відновлення логічного і творчого ходу думок потяг ще ковток.

- А латунь теж на брухт, - задоволений собою, мовив. - А потім пивком відсвяткуємо.

Складне завдання було успішно вирішено. Його успіх, як і результат, не завжди залежав від об'єктивного рішення. Такий результат Якуб досягав лише на високих обертах головного мозгу. Зрештою, самогон взяв своє і екзорцист відчув полегшення, потім отупіння і розслаблене тіло повалилося у віз поряд із боєголовкою, яку ніжно обійняв і захропів.

Дзвінкий і монотонний гуркіт у двері комендатури вмить підняв на ноги дільничного Бірського, вирвавши з обіймів глибоких сновидінь про світ миру і порядку в усьому районі, про який він, власне, з усіх сил дбав.

- Будь ласка, - запросив невідомих всередину.

Чужинців було двоє. Вони були одягнені в чорні шкіряні

куртки з заглибинами від зброї з лівого боку. Обидва тримали уже відкриті посвідчення.

- Управління безпеки державної служби, - промовив один із них.

- Дільничний Бірський, - представився і миттєво застебнув верхній ґудзик.

- Знаємо, - сказав один із незнайомців. Свої прізвища з об'єктивних причин не називали. Зрештою, всім відомо, що то справа важлива на державному рівні.

- Можу вам чимось допомогти?

- Те, що ви зараз дізнаєтеся, має назавжди залишитися таємницею.

-Так точно!

- Вчора українське злочинне угрупування викрало справжню ядерну боєголовку з силою вибуху тридцять мегатон.

Бірський аж позеленів, але одразу оговтався, взявши себе в руки.

- Нам вдалося відстежити транспортний засіб, який її перевозив. Ми пильнували маршрут автомобіля, починаючи від контрольно-пропускного пункту на кордоні в Городлі. На

£ боєголовка 43

і. -

['

жаль, наші агенти втратили слід. За останніми даними, автомо-: біль проїхав через Ухань, потім, ймовірно, повернув у напрямку Красноставу.

Бірський впав у крісло. Намалював в уяві карту околиці і дійшов висновку, що атомна бомба проїхала через його село.

- 1-і? - запитав якось не дуже інтелігентно.

- Це ще не все. Неподалік Боньчі два автомобілі потрапили в засаду. Фургон, який перевозив непотріб і другий автомобіль, який мав зустріти і забрати боєголовку. Була стрілянина, а потім бандити втікали в бік Варшави. По дорозі наткнулися на нашу блокаду. Пробували прорватися, тому, на жаль, нікого не залишилося в живих.

- А боєголовка?

- Боєголовка зараз знаходиться десь у вашому районі. Оскільки з самого початку операції ми оточили весь район і перевіряємо кожен транспортний засіб, який виїжджає з цієї території, боєголовка просто не могла прослизнути через наші блокпости.

- Тобто, в мене... у моєму... районі зараз знаходиться атомна бомба?

- Точніше, воднева.

- А це така, така... з грибочком? - намалював на столі пальцем.

- Так, у вигляді гриба, звичайно, в момент вибуху.

- Силою вибуху у тридцять тонн тротилу...

- Саме так.

-1 коли вона оце..?

- Та в будь-який момент. Достатньо буде, якщо якийсь місцевий ідіот її знайде, відкрутить кришку і з'єднає всередині хоча б два дротики. На жаль, це під силу навіть звичайному злодюжці-автолюбителю.

Бірський без зайвих слів нервово витягнув із кишені значок дільничного і кинув його на стіл. Фуражку відкинув у кут і почав здирати з себе поліцейську форму.

- А пан кудись збирається? - зацікавився другий агент.

- Так. Я от власне вирішив перестати бути «шерифом». Я недостойний, в мене соціалістичне минуле. Я вимагаю, щоб мене верифікували, як негативний елемент суспільства. Відтак, я вже зараз переходжу до лав цивільних, щоб не заплямувати форму своєю присутністю в ній...

Агент одразу ж сильно і рішуче заспокоїв його правим кутовим прямо по фізіономії.

- Тільки без паніки! Ми зобов'язані її знайти і нейтралізувати, поки ця Богом забута ґміна не злетіла в повітря. Все зрозуміло?

Бірський проковтнув вибитий зуб.

- Так точно. Все зрозуміло!

- От тоді і лише тоді ти зможеш покинути службу! Хоча, я більш ніж впевнений, що успішні пошуки того барахла особисто тобі забезпечать кар'єрний зріст і премію.

- Так-точно! Служу народу!.. А як мені її знайти?

- Боєголовка виглядає так, - агент подав йому фотографію. - На, маєш ще від нас лічильник. Якщо він запищить, то означає, що пропажа знаходиться на відстані трьох метрів від тебе, ба навіть ближче, такий у нього радіус передачі. Тобі потрібно ретельно перерити, пронюхати всі рови, діри, як у землі, так і в господарствах, особливо там, де в тебе є найменші підозри. Вона важить приблизно шістдесят кілограмів. Це тобі не голка в копиці сіна. А з другого боку, кудись далеко таке ніхто не міг забрати. Може, і лежить собі десь в кюветі, а може, на сіновалі хтось заховав. Тобі краще знати. А ми зі свого боку теж будемо шукати. У нас свої методи, перевірені.

- Добре. Почну із західної частини містечка. А який протектор кришки?

Один з агентів витягнув із папки відбиток.

- Ось тобі зразок. Масштаб один до одного.

Бірський взяв відбиток і мляво попрямував до виходу. Лише його дрижачі коліна видавали його смертельний страх перед надзвичайно важливим завданням. Агенти тяжко зітхнули і, як змовившись, рушили за дільничним.

Якуб заматюкався і відклав в сторону ножівку. Дивний метал, який на початку видався йому, як залізо, був надзвичайно твердий. Навіть пилка не допомагала.

- Якщо не пилкою, то хоч сокирою, - подумав.

- Гей-гей! - покликав його хтось з іншого боку паркану.

- Томаш? Сто років не бачилися. Що тебе сюди принесло?

- А так, був сьогодні на Тростянці і ось надумав