Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Івіді Павел. Прокрутив ключем у замку і відкрив двері навстіж. Перескакуючи через кілька сходинок він вже був внизу. Лазер-їний приціл знову затанцював на стінах, а в приладі нічного бачення - нікого. Про всяк випадок перевірив під сходами і столами, - безрезультатно. Двері, які вели на склад, також були закриті, як він і залишав. Незважаючи на це Павел вікрив їх і також перевірив. На складі було пусто. Перевірив він і вхідні двері. Все залишалося без змін, як він і залишав, - зачиненим, і Непрошених гостей на фабриці не було. Для заспокоєння сові-[; сті перевірив ще всі вікна, відкрив люк і заглянув у підвал.

І Тиша, мертва і неприємна тиша, запах вологи, плісняви і і старої цегли. Сперся на стіл і знову почув це скрипіння. Хтось І піднімався або спускався сходами. Скорлінський затиснув ре-I вольвер в долоні й різко повернувся. Скрип затих, а на сходах |було порожньо.

? - Холера! Так не буває! - нерви здавали. - Хто там?! Давай

виходь! - крикнув у розпачі у темряву бізнесмен.

Ворог, мабуть, причаївся, коли Павел перевіряв вхідні двері, і вмить прослизнув наверх. Потім, логічно, відкрив вікно, він спокійно міг вискочити на вулицю, зрештою, стрибок ' із другого поверха - це дурниця, порівняно з кулею в тілі. Скорлінському нічого не залишалося, як перевірити цей варіант. Він щодуху рванув на другий поверх. Пусто. Знову пе-[ ревірив всі приміщення і вікна. На будинку нікого не було і всі І вікна були закриті. Не на жарт розлючений повернувся в са-і лон. Телевізор мовчав, вогонь в каміні догорав. Добре було б [■ докласти дров, щоб вистачило до ранку. І тут, Павел побачив ^раптово його. Він стояв, зігнувшись над його персидським : килимом, за якихось кілька метрів він нього. Павел діяв блис-і кавично. Він тричі вистрілив по ногах непрошеного гостя, а і потім ввімкнув світло, щоб врешті-решт побачити, кого він [ підстрелив. Підлога була чиста, тобто без слідів крові. Більше [ того - на підлозі не було ні трупа, ні пораненого, ані слідів І'інтруза!

І - Упс... - єдиний звук, який видав приголомшений влас-> ник фабрики. - Я ж в нього влучив...

Несподівано Скорлінський відчув, що хтось слідкує за ним. Різко повернувся і направив лазер прицілу на закриті двері. Нікого. Ще раз обійшов весь дім. Повсюди було порожньо і тихо.

- Перепрацювався... - сказав сам до себе. - Час подумати про відпочинок.

Заспокоюючи себе, Павел пішов до спальні, де від виснаження впав на своє ліжко і заснув глибоким сном. Тієї ночі йому нічого так і не наснилось.

Вітер завивав за вікном, але завдяки потрійному склопа-кету в алюмінієвій рамі з термічною звукоізоляцією з силікону таке виття було невідчутним. Вітер шарпав гілки кленів, зриваючи поодиноке листя і задуваючи його в щілини потворних старих будинків із червоної цегли. В приміщенні панувала напівтемрява. Єдиним джерелом світла був камін і телевізор. Павел, як султан, розсівся зручно у своєму м'якому шкіряному кріслі, ноги поклав на журнальний столик і похрапував. Газета з програмою вислизнула йому з рук і тепер лежала на підлозі. В кишені сорочки відпочивав пульт від телевізора. Повертаючись під час сну він притиснув одну з кнопок і включений пульт цілився червоною лампочкою прямо в стелю. Підлога заскрипіла.

Павел прокинувся. Минуло цілих п'ять днів із моменту тієї жахливої ночі з п'ятниці на суботу і тривожні спогади вже частково стерлися з його пам'яті. Не поспішаючи, він відкрив очі і ще заспаним поглядом оглянув кімнату. Хтось стояв, зігнувшись над його персидським килимом. Так, як і тоді. Цей хтось стояв на його новому персидському килимі вартістю дві тисячі доларів! Павел дістав з-під м'якого сидіння завчасно схований там пістолет, зірвався з крісла, звів курок, прицілився.., але там вже нікого не було. Від різких рухів, пульт випав із кишені і вдарився об підлогу.

- Ей, ти! - пролунав збоку голос. - Я до тебе звертаюся.

Павел повернувся і вистрілив три рази. Телевізор потравив під руку вмілого стрільця, видав дивний звук і вибухнув. Скорлінський витер піт із чола і спантеличено подивився на останки техніки і вистелену уламками екранного скла підлогу.

- Нісенітниця якась... - сказав сам до себе.

В ту ж мить пролунав дзвінок у двері. Павел тільки витягнув для безпеки шнур з розетки і побіг на перший поверх. Зупинився біля дверей.

- Хто там? - запитав.

- Поліція, - почув. - Відчиніть, будь ласка, двері.

Павел контрольний раз подивився у вічко. Троє чоловіків за дверима й справді були схожі на поліцейських, а за рогом, по вулиці Вавельберга, щось миготіло то синім, то жовтим почергово і без сумнівів було подібним на звичайнісінький патрульний автомобіль. Але досвідченого підприємця не так вже й просто обвести навколо пальця, тим більше, що він і не таке бачив у своєму житті.

- Пред'явіть, будь ласка, свої посвідчення, - попросив і одразу додав, - через цю щілину для листів.

Один поліцейський виконав його прохання. Посвідчення через щілину в дверях впало до ніг Павла. Підняв його і оглянув. Було справжнім. Могло б, звичайно, бути професійно підробленим, купленим на базарі або вкраденим. Після роздумів, івсежтаки Павел вирішив їх впустити. Прокрутив ключ, відсунув засув, а сам для власної безпеки швидко дав крок назад. Навіть якби вони щось і задумали, то він тримав їх на прицілі.

Зайшли. Павел вже зблизька міг оглянути їх, опустив револьвер із полегшенням.

- Доброї ночі. Чи можу чимось допомогти? - запитав ввічливо.

- Це Ви стріляли? - спитав найвищий із них.

і - Я, - сенсу заперечувати не було. Він ще тримав свій пістолет у руці. Червона крапка лазерного прицілу танцювала на Іоідлозі. Скорлінський відключив приціл, поставив на запобіжник револьвер і обережно запхав у кишеню.

1

- У такому разі вибачте за візит без попередження. Але зрозумійте правильно, у нас є обов'язок поставити Вам одне запитання. В кого Ви стріляли?

Павел відчув як почервонів від сорому від цієї ідіотської ситуації.

- Прокинувся раптово і з переляку розтрощив