Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

розслабило, що у нього зникло всяке бажання щось робити. Він час від часу виловлював одну з пляшок, відкорковував рештками своїх зубів і вливав спінену місткість пляшки в свою горлянку. Алкоголь приємно шумів у голові, переносячи всі нагальні проблеми сьогодення на потім. У лівій руці Вендрович тримав двометрову палицю, до кінця якої була прив'язана жилка з гачком, на який він повісив кусник засушеної часникової ковбаси. Посидіти з вудкою біля води - було одним із улюблених занять Якуба. Якщо була потреба виловити трохи риби, то він використовував електричний струм або динаміт, а якщо не було - тоді сидів і мочив палицю. Та й ніхто йому не перешкоджав. Усі знали, якщо Якуб іде на риболовлю, варто оминати став десятою дорогою. Не любив екзорцист, щоб йому риб розганяли. А розлючений Якуб - некерований і непередбачуваний.

Йосиф, який у той час проходив поблизу, запримітивши старого друга, звернув, обережно підійшов по струхлявілому містку і, стоячи на краю, гукнув:

- Ну як, клює?

Вендрович легко порухав ногою і разом із «човном» повернулися в сторону Йосифа.

- Так собі, сьогодні, мабуть, не погода на рибу. Будеш «Перлу»? В мене ще є десь шість пляшок.

- Та ні, спасибі. Треба ще додому доїхати.

- Я за це не переживаю, моя коняка сама мене заведе - дорогу додому добре знає.

Його друг поглядом пошукав кобилу Маріку і зауважив, що вона вже пасеться на найближчому чужому полі. Потім, невідомо чого знизав плечима і зітхнув.

- А що, якщо золоту рибку зловиш? - заговорив.

Завдяки немалій кількості випитого хмільного, що легко

доводили порожні пляшки на воді, швидкість думки Якуба притупилася і сповільнилася.

- Золота, кажеш? Ну, якщо золота, то на переплав!

- Та нє, то не така. Я кажу про таку, яка бажання здійснює... От ти її зловиш, а вона запитує, що хочеш отримати в обмін на її свободу.

і - А-а, чув про таких,., але тільки в казках. Тут такі не водяться.

- Слухай, а я вчора на базарі хороший анекдот почув, (Якраз в тему.

-Давай, розказуй!

- Одного разу росіянин зловив золоту рибку, а та до нього і каже: «Відпусти мене, а я здійсню всяке твоє бажан-Іня».

- І що він захотів?

- Одразу нічого, але потім забажалося йому стати героєм Радянського Союзу.

- Ух-ти! І що далі?..

- Ну, то вона поплавцями «хлоп», і він вже сидить в окопі, Навколо трупи солдатів і на нього сунуть сто танків фріців. Ну, Він оце, хватанув карабін і давай валити по них, але нічого не допомогло... рибка йому героя посмертно дала...

Якуб розреготався на всю округу, аж всіх качок на озері сполошив.

- Дотепний жарт. А ще якісь в цьому стилі знаєш?

- Ага. Захотів один королем стати, от вона й перетворила його на французького Людвіга, чи-то Філіпа, ну, того, якого на гільйотину відправили.

- А я то думав, що то Наполеона на гільйотину... Але нехай...

:* - Добре. Щось зловиш - заходь до мене. Запечемо,

вип'ємо,, в мене є чудовий російський коньяк уральського виробництва.

- Подумаю.

5 - Ну, бувай!

- Еге ж. До зустрічі!

І Та й пішов собі. А тут незадовго і сам дільничний Бірський ‘завітав.

І і - І що ми тут поробляємо? - розпочав розмову у притаманний йому лад.

- А-а-а, пане дільничний. То ви? Яка радість! Може-е, пива?

- Громадянине Вендровичу...

І

- Так, саме так. Повторюйте моє прізвище, а то ще забудете. Та й на службі ви лише громадянин, але не пан. До того ж не можна на службі пити.

- Тут заборонено купатися!

- А Ви покажіть мені хоч якусь таблицю із забороною. До речі, а я не купаюся, тільки легко гойдаюся на хвилях. Може, громадянин дільничний хоче мене провчити, тоді доведеться до мене добиратися по водичці.

Бірський оглянув ще раз свою чистеньку форму, потім заболочене з очеретом озеро, де відпочивав Якуб:

- Ти вже застарий, щоб тебе ганяти.

- То заарештуйте мене за порушення громадського порядку. От тільки, того, ти ба, халепа! Мені ж нещодавно вісімдесят стукнуло і мене, того, відразу відпустять. А все, що я оце поробляю, спишуть на старечий склероз!

- Якубе, ти б вже не прикривався склерозом. Не кожен сорокарічний похвалиться таким ясним розумом.

- Овва, дякую за комплімент...

- Та що з тебе візьмеш... - махнув рукою. - А що ти тут ловиш?

- Золоту рибку.

Бірський аж розсміявся:

- Ну ти і даєш! До речі, а я знаю анекдот до теми.

- Про золоту рибку?

- Угу. Одного разу росіянин зловив золоту рибку. А вона його просить: «Відпусти мене, а я здійсню твоє бажання». А він собі герцогом захотів стати. В очах помутніло і бачить, що він лежить на шовковій постелі серед подушок. В кімнату заходить герцогиня, ніжно наближається і шепче на вухо: «Прокидайся Фердинанде, ми їдемо в Сараєво».

- А-а-а, так вона його, зробила тим, хто Першу світову розпочав. Ги-ги...

- Добре. Мені вже треба йти. Засидівся я тут біля тебе, а зараз хтось, може, десь якийсь злочин чинить.

- Хто? Який злочин?

- Та це так, фраза з одного фільму.

На тому й розійшлися. Бірський побачив коняку Якуба, яка розбушувалася на сусідньому полі. Уже, було, по пояс в пшеницю зайшов і рушив у напрямку коня, як ні з того, ні з сього ко-I няка копитом «шльоп» - по-дружньому попередити хотіла. Подіяло. Бірського ніби вітром здуло. Якуб відкоркував наступну пляшку. В голові йому вже не на жарт зашуміло,