Українська література » Фантастика » Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Читаємо онлайн Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
приблизно 1985-го року в Польщі та Норвегії. Це історія наділеного надзвичайними здібностями підлітка, який страждає на посттравматичну амнезію. Евакуйований із Польщі, герой потрапляє до маленької занедбаної хатинки на півночі Норвегії, оточений людьми, які видають себе за його друзів. Він заводить контакти з білою російською еміграцією і вплутується в її інтриги. Потроху завдяки дивним просвітлінням до хлопчика повертається пам'ять, і він починає усвідомлювати свою роль в цій небезпечній грі.

Також під псевдонімом Томаша Ольшаковського з-під пера А. Піліп'юка вийшло 19 (зі 100) томів продовження пригод із циклу про «ПАНА САМОХОДИКА» (оригінал серії - авторство Збігнєва Нєнацького).

ЛІТЕРАТУРНІ НАГОРОДИ:

- 12-разовий номінант на найпрестижнішу нагороду у галузі польської фантастики ім. Януша Зайдла. Отримав її в 2002 році за оповідання «Кузини»;

- автор бестселера мережі книжкових гіпермаркетів «Етрік» - 2009 за «Ното Bimbrownikus»;

- «Nautilius» - 2004 за оповідання «Вечірні дзвони»;

- «Nautilius» - 2009 за оповідання «Різник дерев» в плебісциті читачів «Science Fiction»;

- «Nautilius» - 2010 за оповідання «Лазарет»;

- «Nautilius» - 2010 за повість «Око Оленя: Тріумф Лиса Реіницке»;

В 2008 отримав медаль «За заслуги для гміни Войсла-віце».

Також Піліп'юк є володарем кількох десятків локальних нагород від фан-клубів.

Загалом у портфелі автора - 28 книг (видавництво «Фабрика Слів»), випущених середнім тиражем кожна - 35 тис. екземплярів. Ці книги принесли йому славу і визнання читачів у Польщі, Чехії та подекуди й Росії. Можливо, вже настав час і для українського читача?

Напевне, це шалена кров предків заграла, бо незважаючи на кризу в україномовному книговиданні, з надією на краще майбутнє автор таки вирішив ризикнути і власним коштом у співпраці з не менш ідейним видавництвом братів Капранових «Зелений пес» представити українському читачеві... ні, не так. Так краще:

- Пані та панове, прошу вітати (а чи полюбити - вже вам вирішувати) - «Хроніки Якуба Вендровича»!

Максим Бондаренко, Літературний представник Анджея Піліп'юка в Україні

КІЛЕР

Якуб Вендрович здригнувся, коли невідомо звідки направлена куля розірвала йому край вуха і занурилася в стіну будинку. Брови бувалого самогонщика легко припинялися. Рідко коли траплялося, щоб комусь хотілося його застрелити, а особливо в такий чудовий осінній ранок, але як вже хтось приклав сил це зробити, то вже нема чого зволікати.

Вже через секунду Вендрович припав до землі, а його власний зведений револьвер впевнено опинився в спрацьованій долоні. Наступна куля заглибилась в двері на добрих півметра від його голови. Якуб витяг із кишені окуляри і натягнув на ніс. За мить в повітря піднялась курява з землі та піску. Дідок пустив із рота обурену в'язанку нецензурщини на адресу невідомого нападника і почав відповзати. Кілер невідомо звідки, щоразу здалека, невпинно пришвидшував повзанину Якуба наступними пострілами.

Пролунав гуркіт простріленого відра, за мить розлетілося на друзки скло з вікна, десь задзвеніла дощова ринва... Екзорцист ледь добрався до запасного виходу в підвалі і лише тут зміг перевести подих. Ким би не був цей стрілець, але він справді мав намір відправити Якуба на той світ. Якуб пережив уже стільки замахів на своє життя, що відчував це всім своїм нутром. Він стягнув із голови шапку і підніс її на палиці через димохід.

Нічого не сталося. Правда, коли висунув її через двері підвалу, невидимий снайпер знову нагадав про себе. Удар кулі продірявив шапку і вирвав із рук палицю. Оцінюючи на досвідчене око залишки роздертого кия, Якуб переконався, що кілер використовував підлий калібр розривних снарядів. Вендровичу нічого не залишалося, як почухати себе дулом револьвера за вухом, закрити двері на засув і витягти з кутка пляшку самогону та насолодитися незабутнім ковтком солідного напою.

- Навіть якщо хтось справді хоче мене вбити, то цей хтось вже незабаром тут буде, - методом дедукції спрогнозував ді-док.

Справді, не встиг він допити й півпляшки, як почув кроки. Хтось підкрадався зі сторони вхідних дверей до підвалу. Якуб гикнув, поправив заправлений за пояс ніж різника, звів курок револьвера і підкрався до дверей. З протилежного боку непроханий гість почав демонструвати власні вміння. В шпарині з'явилось вістря неперевершеного німецького ножа, довжиною добрих тридцять сантиметрів, яким гість намагався підважити засув. Екзорцист, оцінивши поглядом лезо ножа, почухав потилицю. Той, ззовні, був краще підготовлений. Шкода, що косоокий.

Якуб пройшов вглиб приміщення, відклав револьвер у безпечне місце, ковтнув життєдайного напою і витяг зі сховку в стіні трохи заржавілу ППШку1. Заправив новий магазин набоїв і направив дуло в напрямку дверей, коли ненароком випустив порцію пострілів. На дверях з'явились численні отвори, правда, тепер шум від ножа кудись зник.

Екзорцист відпустив задимлений автомат і легким дотиком пальця почистив вухо. Неочікувана канонада нахабно за-

!" ————————-

1 ППШ - збережена російська назва від ПКШ - пістолет-кулемет системи , Шпагіна (ППШ), зразку 1941, калібру 7.62 мм. Був на озброєнні у Червоної

і армії з 1941 року, поки його не замінили автоматом Калашникова. Також був (• на озброєнні УПА.

глушила його. Ще один ковток самогону приніс значне полегшення та частково повернув слух. А тут на лихо щось потекло за комір. Кров. То та, з пораненого вуха. Довелося дезинфікувати рану вмістом пляшки. Готовий до бою Якуб піднявся до дверей і швидким рухом розчинив їх.

За дверима нікого не було. Це було настільки дивно, що беручи до уваги кількість куль, які він впакував в автомат, за дверима могло лежати півсела. А тут не було жодного залитого кров'ю трупа. Якуб в задумі почухав потилицю. Зовсім несподівано придивився до зішкрябаної лупи під нігтем, яка ворушилася. Ідентифікувавши її, як вош, повернувся до підвалу і полив голову рятівним напоєм із другої пляшки. Запекло. Глянув на свій годинник, механізм якого вже кілька років перебував в стані спокою, але інтелігентна звичка залишилася.

Без сумніву, стрілянину було чути на селі і вже можна було чекати відвідин дільничного. Вендрович підняв із землі ніж і почав уважно його вивчати. Ніж мав покриту гумою рукоятку і був гострий, як бритва. Без роздумів дід привласнив собі знайдений трофей.

- Пригодиться, - сказав сам до себе.

Нарешті Якуб вийшов із приміщення. А злощасного кіле-ра ніде й не видно. Немає також і слідів крові. Більше того, на землі немає жодного сліду! Дід зі злості тупнув ногою, де й залишився виразний слід. Нещодавно падав дощ. Це все було дуже дивним і навіть нагадувало

Відгуки про книгу Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: