Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Не для мого, а для людського ока,

Мені ж дивиться — просто сміхота.

Всі мечуться, як в пеклі грішні душі,

І плавають кумедно так на суші,

Бо думають, що тонуть у воді,

Що їм уже залляло рот і вуші…

Усі в страшному сум'ятті.

Ворони вернулись.

Володарю ви добре послужили,

Та спробуйте тепер і власні сили.

Летіть у таємничі кузні,

Де карли трудяться союзні,

Метал і камінь куючи;

Нехай скують огонь пекучий,

Яркий, блискучий і тріскучий

Ті чарівничі ковачі.

Хоча могучі блискавиці

Й падучі зорі-зоряниці

У літню ніч не дивина,

Та блискавки поміж кущами,

Зірки шипучі під ногами —

То буде ява чарівна.

Добийтеся того відразу,

Уживши просьби чи наказу.

Ворони летять. Усе робиться, як велено.

М е ф і с т о ф е л ь

Окрила тьма ряди ворожі,

Ідуть немов на бездорожжі.

То тут, то там, в'юнкі, сліпучі,

Мигочуть вогники летючі.

Та до таких жахливих штук

Потрібний ще несвітський гук.

Ф а у с т

Ті лати, що німіли в склепній тиші,

На вільнім вітрі стали здоровіші;

Забрязкали, завили, загули,

Різноголосий шарварок звели.

М е ф і с т о ф е л ь

Тепер не буде їм утаву;

Зчепились за лицарську славу,

Як у блаженну давнину.

І рук і ніг блискочуть шини,

Неначе ґвельфи й ґібеліни

Продовжують свою війну.

В них ворожда спадкова, вічна,

Непримиренна й невідклична —

Зчинили бійку знов страшну.

В чортівських гульбищах до речі

Оті партійні ворожнечі

Та одчайдушная гризня;

І тут той дух ляка панічно,

Регоче дико, сатанічно,

Долину жахом ісповня.

В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.

У ШАТРІ САМОЗВАНЦЯ

Трон, пишна обстановка.   Х а п а й,   П і д б и р а й к а.

П і д б и р а й к а

Сюди ми першими прийшли.

Х а п а й

Летіли швидше, ніж орли.

П і д б и р а й к а

Які багатства тут лежать!

З чого почать і чим кінчать?

Х а п а й

Немає ліку тут скарбам.

Що потягнуть, не знаю й сам.

П і д б и р а й к а

Ті килими собі візьмім,

Незручно спати на твердім.

Х а п а й

Ота крицева булава

Мене до себе порива.

П і д б и р а й к а

Он позлотистий кармазин,

Мені давно вже снився він.

Х а п а й

(бере зброю)

Ця штука виручить завжди:

Махнув, убив і далі йди.

А ти вже силу нагребла,

Та все якогось барахла.

Покинь одежу й килими,

Цю скриньку краще підніми!

Одне лиш злото щире там

На плату найманим полкам.

П і д б и р а й к а

Такої вбивчої ваги

Не підійму, нема снаги.

Х а п а й

Ось нахилися на хвилину,

То я піддам тобі на спину.

П і д б и р а й к а

Ой, ой! Зніми його скоріш!

Важкий тягар ламає криж.

Скринька падає і розчиняється.

Х а п а й

Ото добро! Ото скарби!

Ну ж налітай, хапай, греби!

П і д б и р а й к а

(присідає навпочіпки)

Якби хоч пелену набрать,

То буде на що погулять.

Х а п а й

Ну годі! Йди, бо час мина.

(Вона встає).

Гай-гай! Дірява пелена…

Іще розгубиш на путі

Усі монети золоті.

Г а й д у к и

Чого залізли ви в шатро?

Це імператорське добро!

Х а п а й

Ми в битві важили життям,

Трофеїв часть належить нам.

Споконвіків ведеться так —

Бере із ворога вояк.

Г а й д у к и

А в нас такий звичай невлад,

Не мусить грабити солдат.

Узявся цісарю служить,

То честю треба дорожить.

Х а п а й

Та чесність вашу знаю я;

Їй контрибуція ім'я.

Того ж ви поля ягоди,

І в вас пароль: давай сюди!

(До Підбирайки).

Тікай, не кидай, що взяла,

Нам зіпсували тут діла.

(Ідуть геть).

П е р ш и й   г а й д у к

Чи ба, нахаба, ще й повча!

Чом ти не дав йому ляща?

Д р у г и й

Мені мов силу одняло,

У них непевне щось було.

Т р е т і й

Мені аж світ в очах затьмивсь,

То я гаразд не роздививсь.

Ч е т в е р т и й

Скажу без зайвих балачок —

Гарячий випав нам деньок!

У моторошній духоті,

В несосвітеннім сум'ятті

Вперед ми рвались без ваги,

І никли всюди вороги;

Імлою очі повило,

В ушах дзвеніло і гуло…

Хоч ми в