Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Велику справу нині бороню.
Серед блискучих гульбищ і забав
Завжди по небезпеці я скучав:
За радою недбалих двораків
Я грав в кільце[250], а про турніри снив.
Не одвертай од воєн ви мене,
Було б уже ім'я моє гучне.
Як полум'я круг мене вирувало,
В грудях відчув я силу небувалу;
Стихія йшла на мене в люті дикій,
То був міраж, але міраж великий.
Свою колишню здержливість байдужу
Я славним ділом нині надолужу.
(Висилає герольдів викликати на герць самозванця).
Увіходить Ф а у с т у панцирі, в шоломі з напівопущеним заборолом. Т р о є Д у ж и х, одягнені й озброєні, як було вказано вище.
Ф а у с т
Прийшла до вас неждана допомога,
І дужим не завадить осторога.
Ти знаєш, може, що гірські народи
Очитані в святім письмі природи.
Покинувши давно рівнини бідні,
Ці духи стали горам ніби рідні;
Серед ущелин темних і проваллів,
У благородних випарах металів
То зводять речовини, то розводять
І досвідом завжди нове знаходять.
Вони легкими пучками узори
Із мінералів створюють прозорі,
І крізь кристал мовчазний знахарі
Вбачають все, що діється вгорі.
Ц і с а р
Я вислухав усе, що ти казав,
Але, мій друже, переходь до справ.
Ф а у с т
Нурційський славний некромант, сабінець[251],
Твій вірний раб, прислав тобі гостинець.
Вже смерть його надходила зловіще,
Вже хмиз тріщав, курилося кострище,
Сухі дрова горіти почали,
Видаючи дух сірки і смоли;
Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,
Там ти йому визволення приніс.
Він лиш тобі завдячує життя
І відданий до самозабуття;
Від того дня про себе він не дбає,
Зірки і глиб про тебе лиш питає.
Він повелів, щоб ми сюди летіли
Тобі на поміч. В гір великі сили,
Живці природи в них нестримно б'ють;
Тупі попи все те чаклунством звуть.
Ц і с а р
В день радощів, коли гостей багато
До нас приходить на веселе свято,
Хвилюючися натовпом безкраїм, —
Ми раді всім і кожного вітаєм.
Але ще більше той для нас жаданий,
Хто нам одважно у пригоді стане,
Кого і небезпека не лякає,
Коли непевна доля нас чекає.
Проте прошу вас, в цю врочисту мить
Охочі руки від мечів прийміть;
Шануйте час, коли тут тисячі
Знесуть за нас чи проти нас мечі.
Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,
Сам докажи, що ти достоїн трону.
Я хочу вбити власною рукою
Напасника, порушника спокою,
Що зве себе країни владарем,
Васалів паном, армії вождем.
Ф а у с т
Похвальна річ — великих діл жадоба,
Та головою важить неподоба.
Недаром же оздоблений шолом
Блищить над мужнім, сміливим чолом.
Таж тіло все — ніщо без голови:
Засне вона — всі члени неживі,
Болить вона — все тіло біль зборов,
Одужає — й воно здорове знов.
Тоді й рука вершить свої діла:
Там щит над головою підняла,
А там пустила в хід уже й меча
І на удар ударом одвіча;
Тоді удачу має і стопа —
Поверженим на шию наступа.
Ц і с а р
Такий і в мене гнів на супостата,
Я хочу ланця потоптом стоптати.
Г е р о л ь д и
(вертаються)
Нас, герольдів, там сьогодні
Прийняли не по заслузі,
Наші речі благородні
Підняли усі на глузи:
«Цісар ваш? Його ж немає!
Він пропав, він щез, ізслиз!
Хто ж його і спогадає,
Як не казка: жив колись…»
Ф а у с т
Що не приймають виклику до герцю,
Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.
Надходить ворог, рветься в бій дружина,
Вели почать: сприяє нам хвилина.
Ц і с а р
Командувать не буду цього разу,
(до головнокомандувача)
Ти будеш війську за привідця, князю.
Г о л о в н о к о м а н д у в а ч
Хай правий фланг на ворога руша,
Що лівим флангом саме вгору суне;
Хай щире й вірне військо наше юне
Напаснику дасть добре одкоша.
Ф а у с т
Хай цей герой відважний, запальний
Не гаючись до тебе стане в стрій,
Ввіллється в цю громаду бойову
І всім покаже звагу вогневу.
(Показує направо).
Р у б а й
(виступає наперед)
Хто з ворогів навернеться лицем,
Тому я миттю обіб'ю всі щоки,
Хто тил покаже — повалю мигцем,
Не розбере, де плечі, а де боки.
Коли усі бійці твої
Мене наслідувать готові,
То скоро вражі гультяї
Потонуть геть у власній крові.
(Пішов).
