Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Я влади прагну, володінь.
Діла — це суть, а слава — тінь.
М е ф і с т о ф е л ь
І все ж — де візьмуться піїти
Твої діла вікам явити
І дуром в інших дур живити.
Ф а у с т
Де знать тобі, ницак лихий,
Чого бажає дух людський?
Не зрозуміть тобі ні в вік,
До чого прагне чоловік.
М е ф і с т о ф е л ь
Гаразд, як хочеш, так і буде!
Одкрий мені свої причуди.
Ф а у с т
На море я дивився неозоре,
Що ненастанним виром вирувало,
Розгойдувало круто хвилі-гори
І плоский берег рвійно штурмувало.
Тоді мене досада узяла,
Бо вільний дух, що цінить всі права,
Обурюється щиро проти зла,
Не терплячи сваволі торжества.
Гадав я перш — то просто гра випадку;
Дивлюсь — вода назуспіт геть пішла,
Покинувши все те, що здобула;
А прийде час, то почина з початку.
М е ф і с т о ф е л ь
(до глядачів)
Подумаєш — велика новина!
Наш брат це сотні тисяч років зна.
Ф а у с т
(провадить запально далі)
Отак вода, безплідна, як безвіддя,
На береги поширює непліддя,
Здіймає хвилю раз у раз страшну
Й затоплює пустельну мілину;
Пограються вали ті шаленисті
І йдуть назад без жодної користі.
До розпачу доводить розум мій
Безцільна сила яросних стихій…
І рветься вже туди мій дух крилатий:
От з чим боротись, от що подолати!
І це можливо! Хай хоч як буя
Свавільна й дика водна течія,
А є й на неї греблі та загати:
Найменший горбик мусить оббігати,
В найменшу ямку мусить уступать…
Отож і став я думать і гадать,
Як осягти рідкої насолоди,
Як одвести від узбережжя води,
Як побороти непокірний вир
І звузити вологи тої шир.
Обміркував я зріло це завдання,
Ти ж поможи здійснить моє жадання.
Праворуч, позаду глядачів, здалека чути звуки барабанів і військової музики.
М е ф і с т о ф е л ь
Це річ легка! Ти чуєш, що за гам?
Ф а у с т
Ізнов війна! Це прикро мудрецям.
М е ф і с т о ф е л ь
Війна чи мир — розумним треба бути
І все собі на вжиток повернути.
Хто скористав нагоду — той і прав;
Сприяє доля — Фаусте, не проґав!
Ф а у с т
Ти загадки мудровані облиш,
Висловлюйся простіше і ясніш.
М е ф і с т о ф е л ь
Дізнався я, як був іще в дорозі,
Що добрий цісар нині у тривозі…
Його колись удвох ми веселили,
Йому скарбів облудних уділили,
І він гадав — його ввесь світ.
Він трон обняв за юних літ
І з того виснував фальшиво,
Що нібито цілком можливо
Великим царством правувать
І водночас розкошувать.
Ф а у с т
Яка помилка! Хто тримає владу,
Її саму хай має за відраду,
Хай у собі високий дух плека,
Що не збагне ані душа людська;
Найближчим тільки задум свій з'ясує, —
Звершилося, і цілий світ дивує.
Так буде він найвищий над всіма,
Розкошування ж гідність одніма.
М е ф і с т о ф е л ь
Розкошував незгірше цісар наш!
А в царстві тут постав розгардіяш;
Старе й мале бунтує; свари, чвари,
Гризня, різня, грабунки і пожари,
Міста повстали на міста,
А на дворянство чернь проста,
В мирян з попами ворожнеча,
Усюди розбрат, колотнеча,
Розбій, убивство, бешкет у церквах,
Купці й мандрівці гинуть по шляхах.
Усяке тут за зброю узялося,
Бо жить — бороться… Так воно і йшлося.
Ф а у с т
Ішлось, кульгало, падало, вставало,
Аж поки врешті покотом упало.
М е ф і с т о ф е л ь
Нікого перше не вражав цей стан,
Бо кожен думав: сам собі я пан.
Найменші й ті поводились зухвало,
І от найкращим тут терпцю не стало.
Розумні встали й кажуть: «Де та власть,
Що нам життя спокійне, мирне дасть?
Не може цісар чи не хоче того,
То оберімо іншого якого,
Нехай сваволю усмирить
І буде нами володіть,
Спокою гледючи святого!»
Ф а у с т
Попівщина!
М е ф і с т о ф е л ь
Попи й зробили це,
Щоб убезпечить повне черевце;
Вони поспільство сколотили
І ворохобню освятили.
От цісар той, наш приятель старий,
Іде сюди чи не в останній бій.
Ф а у с т
А жаль його: він добрий був і щирий.
М е ф і с т о ф е л ь
Покіль живий, не трать у щастя віри.
Ходім сердегу визволим з біди,
Врятуймо раз, а може, й назавжди;
Хтозна, що в небі зорі написали?
Всміхнеться доля — знайдуться й васали.
Виходять на середгір'я і оглядають військо, розташоване в долині. Знизу чути барабанний бій і військову музику.
Позицію обрали дуже вдало;
Щоб виграть бій, за нами діло стало.
Ф а у с т
Якого тут чекать добра?
Це все мана, це все мара.
М е ф і с т о ф е л ь
Перемагає завше вмілий!
Не
