Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Е в ф о р і о н

Дайте побігать,

Дайте погратись,

У високості

Безмежні знятись

Смілим бажанням

Повен я вкрай.

Ф а у с т

Ой стиха, стиха,

Землі держися,

Падіння й лиха

Постережися;

Сину коханий,

Нас не вражай!

Е в ф о р і о н

Не хочу долі

Нудьги та скуки!

Пустіте одіж,

Пустіте руки,

Пустіте кудрі —

Все ж це моє!

Г е л е н а

Подумай, чий ти,

Кому належиш!

Що може вийти,

Коли збентежиш

Його блаженство,

Моє й твоє!

Х о р

Боюсь, що спілку

Він розіб'є!

Г е л е н а   і   Ф а у с т

Будь же покірливий,

Сину любимий,

Порив невмірливий

Лагідно стримуй!

Тіш свою вроду

В тиші долин!

Е в ф о р і о н

Вам на догоду

Дам собі впин.

(В'ючися поміж хором і пориваючи його до танцю).

В жвавім народі я

В'юся навкруг;

Гарна мелодія,

Гарний танечний рух!

Г е л е н а

Добре єси вчинив —

Коло красунь повів

В ладний танець!

Ф а у с т

Ні, в тім нема добра —

Якась непевна гра…

Де ж їй кінець?

Е в ф о р і о н   і   Х о р, танцюючи й співаючи, в'ються-переплітаються в колі.

Х о р

Влад підіймаючи

Ручки тендітні,

Кудрями маючи

В грі самоцвітній,

Діл ледь торкаючи

Ніжкою зграбною,

Всюди зринаючи

Постаттю звабною,

Причарувало нас

Любе дитя

І полонило враз

Наші чуття!

Пауза.

Е в ф о р і о н

Найшов я зграю

Прудких газелей

І з ними граю,

Радий-веселий:

Вже я мисливець,

Ви — дичина!

Х о р

Біжи тихіше,

Щоб нас піймати,

Ми всі радніші

Тебе обняти…

У нас, красунчику,

Мета одна!

Е в ф о р і о н

Ні, пошугаєм

Полем і гаєм!

Я ж бо не милую

Здобич легку,

Що взято силою,

Те до смаку!

Г е л е н а   і   Ф а у с т

Ну й шаленство, ну й свавілля!

Годі ждать од нього впину;

Стогне гай, луна поділля,

Мов роги гудуть гучливі…

Що за гамір! Що за гам!

Х о р

(швидко пробігаючи поодинці)

Мимо нас усіх пробіг він,

Гордівливий і глузливий,

Найдикішу ось настиг він

І схопив на заздрість нам.

Е в ф о р і о н

(несучи молоде дівчатко)

Я маленьку гордівницю

Приголублю силоміццю;

Вперті губи поцілую,

Пружні груди помилую,

Силу сильного явлю,

Волю вільного вволю!

Д і в ч а

Геть од мене! В цьому тілі

Теж є смілий, вільний дух;

Наші волі рівні в силі,

Ми не зносимо наруг.

Із зухвалого насильця

Насміюся я сама:

Обпалю тобі я крильця,

Загорівшись жартома.

(Займається, здіймаючись угору).

Линь за мною в синь безжурну,

Линь за мною в тінь похмурну,

Линь за тим, чого нема!

Е в ф о р і о н

(обтрушуючи рештки полум'я)

Тут гущина лісів,

Хмура тіснота скал;

Рве мене в шир морів

Рвійний юнацький пал.

Буйного вітру квиль,

Буряний рокіт хвиль

Манять мене завжди, —

Хочу туди!

(Стрибає все вище по скелях).

Г е л е н а,   Ф а у с т   і   Х о р

Він дедалі пнеться ввись!

Ой дитино, бережись!

Е в ф о р і о н

Вище, вище підіймуся,

Ширше, ширше подивлюся.

Знаю вже, де це я:

Між островів сія

Пелопса любий край,

Хвиль і вітрів розмай.

Х о р

Якщо ці гори й ліс

Тобі немилі —

Глянь, виноград поріс

Всюди по схилі,

Мов у земнім раю,

Віття плоди аж гнуть…

В лагіднім цім краю

Лагідним будь!

Е в ф о р і о н

Мрієте ви про мир?

Віриш у мрії — вір!

Бій — нині оклик мій,

Бій, переможний бій!

Х о р

Хто прагне воєн

І зневажа спокій,

Той недостоїн

Щастя надій.

Е в ф о р і о н

Краю цього сини

Знають огонь війни;

В бій вони сміло йдуть,

Кров свою щиро ллють.

Дух їх не скориться

Зроду ярму;

Хто з гнітом бореться,

Слава тому!