Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Скарби всі влад! Небачену пишноту
Яви очам! Щоб замкове склепіння
Заграло чистим небом, щоб чудовно
І неживе в тім раї ожило!
Щоб їй під ноги славсь квітчастий килим,
Щоб їй долівка скрізь пушилась пухом,
Щоб їй усе промінним сяйвом сяло,
Таким, що не засліпить лиш богів!
Л і н к е й
Зайвий, пане, твій наказ —
Все слуга влаштує враз:
Тій красі добро й життя —
Все віддам без вороття…
Присмирніли вояки,
Притупилися клинки;
Взрівши той чудовний вид,
Сонця лик — і той поблід…
Проти кращої з богинь
Все на світі — прах і тлінь!
(Виходить).
Г е л е н а
(до Фауста)
Бажаю я розмовиться з тобою;
Сядь при мені! Займи порожнє місце
І воднораз мені моє вбезпеч.
Ф а у с т
Ні, перш дозволь навколішки упасти,
Зложити клятву вірности і руку,
Що підійма мене, поцілувати!
Хай буду я співвладником твоїм
В безмежній, неоміряній державі,
Приклонником, слугою, оборонцем!
Г е л е н а
Я бачу й чую тут немало див,
Хотілося б спитать не про одне.
Скажи, чому слугú твойого мова
Бриніла так незвично й милозвучно?
До звука звук пристроювався влад,
До слова слово ніби пригорталось,
Голубилось, голублячи мій слух.
Ф а у с т
Коли тобі злюбилась наша мова,
То, певно, й спів сподобається теж
І зглибока схвилює, пройме душу…
Найкраще ми ту музику спізнаєм,
Обоє розмовляючи навзáєм.
Г е л е н а
Хотіла б я навчитись тої мови.
Ф а у с т
То мова серця й щирої любови.
Як серце, мріючи, радіє і болить,
Тоді шукаємо…
Г е л е н а
…з ким мрію поділить.
Ф а у с т
В минулім чи вдалось, в майбутньому чи вдасться,
Лише в теперішнім…
Г е л е н а
…знаходимо ми щастя.
Ф а у с т
У нім одрада, влада в нім тривка,
Зарукою тому…
Г е л е н а
…моя рука.
Х о р
Хто закине щось цариці,
Що приймає так прихильно
Пана цього замку?
Вже ж нам правди ніде діти:
Всі ми бранки, ще й не вперше,
З часу Трої загибелі,
З часу мандрів тривожних
Та безвихідних злигоднів.
Жони, звичні до кохання,
Добре знають, хто що варт,
А не вибирають;
Пастухам золотокудрим
А чи й фавнам чорношерстим —
Як кому коли випаде —
На принадливе тіло
Рівне право дають вони.
Ближче й ближче зсуваються
Вже цариця та лицар, —
Коліно в коліно, плече в плече,
Рука в руці гойдаються
На подушках
Свого трону препишного.
Бо ж не бояться величні царі —
Тайнії радощі
Сміливо виявить
Перед очі народу.
Г е л е н а
Далеко десь і близько разом я,
І світ увесь по-новому сія.
Ф а у с т
Душа в мені огнем жаги взялась;
Я мов у сні — зникає місце й час.
Г е л е н а
Я віджила й відмолоділа знов;
Це все дала мені твоя любов.
Ф а у с т
Як зрозуміть цю долю пречудну?
Ми мусим жить — бодай лиш мить одну…
Ф о р к і а д а
(увіходить прожогом)
Киньте читанку кохання,
Пустотливе воркування,
Воркітливе пустування, —
Розважатися не час.
Чуйте — віє даль грозою,
Сурми грають десь до бою,
Згуба близиться до вас.
Менелай шикує лави
Змити в битві бруд неслави,
Загасити пал образ!
Переможця взнаєш злобу —
Буде те, що й Деїфобу,
За жіночий любий лас.
На гілках повиснуть зайди,
А на зрадну жінку, знай ти,
Жрець сокиру вже припас.
Ф а у с т
Ізнов завада, знову неприємності!
І в небезпеці не люблю я кваплення.
Зла вість гінця й найкращого обриджує,
А ти, найбридша, в злих вістях кохаєшся.
Але у нас тобі не пощасливиться —
Пусті слова! Немає небезпеки тут,
А якщо й є — то нам до неї байдуже.
Сигнали, постріли з веж, сурми й жоломійки, військова музика, похід потужного війська.
Дивись, як одіб'ють удар той
Хоробрі витязі мої:
Лиш той любови жінки вартий,
Хто вміє захистить її.
(До ватажків, що вирізняються із лав і підходять до нього).
В них погляд стримано-жагучий;
І переможна в них хода;
Це — порив півночі могучий,
Це — сила сходу молода.
Одіті в сталь, повиті в грози,
Де йдуть вони — усе паде,
І скрізь по тій жахній дорозі
Земля гуде — луна іде…
Перехопились через Пілос, —
І Нестор[233] здержать не здолав,
Царків рушення розчепилось
Під ярим тиском буйних лав.
