Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Х о р

Говори ж ти, не барися: як нам, бідним, увільниться

Від тих зашморгів жорстоких, що намистом ненависним

Нам от-от очеплять шиї? Вже ми чуєм, бідолашні,

Задихання, жах конання… Зжалься, змилуйся над нами,

Реє, мати всіх богів!

Ф о р к і а д а

Чи стане ж вам терпцю на довгу оповідь?

Я б розказала вам про все, що трапилось.

Х о р

Ой стане! Поки слухатимем — житимем.

Ф о р к і а д а

Той, хто добра пильнує, дома сидячи,

Хто стіни житла дбало зашпаровує

І лагодить покрівлю, щоб не капав дощ, —

Той вік звікує в щасті і в добробуті!

Хто ж кине те святе домове огнище

І легковажно у світи повіється, —

Хоч місце й найде той старе, вернувшися,

В нім змінено усе, коли не знищено.

Г е л е н а

Облиш старі, усім відомі приказки!

Розповідай, та не роз'ятрюй ран старих!

Ф о р к і а д а

Це не докір, а вступ лиш до історії.

Цар Менелай блукав десь, все плюндруючи,

Ні суходолу не минав, ні острова,

Часами навертався лиш зі здобиччю.

Провоював аж десять літ під Троєю,

А скільки літ додому плив — не відаю.

А що ж ведеться в домі Тіндареєвім?

Що діється у царстві Менелаєвім?

Г е л е н а

Невже ти так із лайкою зріднилася,

Що без докору й слова вже не вимовиш?

Ф о р к і а д а

Не рік, не два гуляло пустовщиною

Міжгір'я, що лежить од Спарти к півночі,

За Тайгетом, звідкіль шумливим бистренем

Еврот біжить, до нас у діл спускається,

Лебежі стаї в комишах погойдує.

В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе,

Прийшовши з глибу пітьми кімерійської[227],

Ізмурували тверджу неприступну там

І верховодять краєм, як їм хочеться.

Г е л е н а

Чи видано ж? І як вони зробили те?

Ф о р к і а д а

Та мали час — затого буде двадцять літ.

Г е л е н а

Один там пан? Чи зграя то розбійницька?

Ф о р к і а д а

Вони не розбишаки, й пан один у них.

Його не ганю, хоч сюди й навідувавсь;

Усе б забрати міг, а вдовольнивсь проте

Дарунками, мовляв, а не даниною.

Г е л е н а

Який же він?

Ф о р к і а д а

                  Та я його вподобала:

Хороший, жвавий, сміливий, освічений,

Розсудливий — не гурт таких між греками,

Хоч варварами звуть їх, я не думаю,

Щоб хто з них здатен був на ті жорстокості,

Що їх герої в Іліоні коїли.

Звіряюсь я його великодушності.

А замок той — аби ви тільки бачили!

Вже не того незграбного муровання,

Що ваші предки так чи сяк виводили,

Нетесаними кам'яними брилами

Вергаючи безладно по-циклоп'ячи;

У них же замок — шнур у шнур розмірено.

Зокола глянь — до неба аж здіймається,

Гінкий, кріпкий, мов сталь гладка, поблискує,

І думкою полізеш — піде поковзом.

Всередині ж лежить просторе дворище,

Будівлями всілякими обсаджене;

Колони скрізь, колонки, арки й арочки,

Альтани, ґалереї, ходи й виходи,

Герби…

Х о р

           Герби? Які герби?

Ф о р к і а д а

                                   Ви ж бачили

Гадюку в'ючу на щиті Аяксовім;

Так само мали й семеро під Фівами[228]

У себе на щитах значущі образи:

Чи місяць та зірки на небі темрявім,

А чи боги, герої, списи, факели,

Усе, що мирним городам погрожує.

Такі ж ото процвітані зображення

І ці герої мають з діда-прадіда:

Леви, й орли, дзьоби, і крила, й пазури,

Павиний хвіст, троянди, роги зуброві,

Смужки червоні й сині, злотні й сріберні;

І все то те у залах понавішано,

А в залах тих і просторо, і весело —

Бери й танцюй…

Х о р

                    Скажи, чи є ж танцюри там?

Ф о р к і а д а

Та ще й які! Золотокудрі красені!

Від них аж паше молодістю ярою,

Як од Паріса, що царицю…

Г е л е н а

Годі вже!

Не відбігай від речі, до кінця доводь!

Ф о р к і а д а

Тобі кінця доводити — погоджуйся,

І я тебе перенесу у замок той.

Х о р

Погоджуйся, себе і нас врятуєш ти!

Г е л е н а

Невже ж таки я маю сподіватися

Від Менелая лютої жорстокості?

Ф о р к і а д а

Забула, що вчинив він Деїфобові[229]?

З тобою, братовóю завдовілою,

Він жив насильно, ласо розкошуючи,

Тож Менелай йому і носа, й вуха втяв,

Збагнітував, що страх було й дивитися.

Г е л е н а

За мене то він люто так скарав його.

Ф о р к і а д а

За нього ж то він люто так скара й тебе.

Красу ділить шкода; хто мав усю її,

Радніш уб'є її, як мати тільки часть.

Здалека чути сурми. Хор здригається.

Як гук сурми у вуха вам вдирається,

Геть шарпаючи душу, так і ревнощі

Вгризаються у груди чоловікові,

Нагадують, що мав він і що втратив він.

Х о р

Чуєш, грають жоломійки? Бачиш, блискають мечі?

Ф о р к і а д а