Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Або дочасно старощі не зборкають.

І ви, нахаби, з чужини приплентачі,

Сюди, мов журавлі оті, наринули,

Що з хриплим і пронизливим курлюканням

Над головами пролітають хмарою,

Аж треба вгору глянуть подорожньому, —

І знов вони своїм шляхом потягнуться,

А він — своїм; і з вами так же станеться…

Хто ж ви такі, що тут, в царській хоромині,

Буяєте менадами[222] сп'янілими?

Хто ж ви такі, що на поштиву ключницю,

Мов собачня на місяця, розгавкались?

Гадаєте, не знаю, що за цяці ви?

В воєнний час і зроджені, і зрощені,

Лакóмствами розпущені й розбещені,

І вояків, і громадян спокусниці!

Поглянуть — чисто сарана ненáситна,

Що ниви нам родючі поспіль нівечить,

Чужих трудів ледачії розхвійниці,

Добробуту ганебнії нищительки,

Товар обмінний, капосні запроданки!

Г е л е н а

Хто лає слуг у паниній присутності —

Привласнює собі права господарки,

Бо їй одній хвалить годиться хвальнеє,

І їй одній карати за переступи.

А я своєю челяддю вдоволена;

Вони мені служили щиро й віддано,

І в Трої ще — і в цілій, і в зруйнованій, —

І в злигоднях непевних мореплавання,

Де часто й густо всяк за себе дбає лиш.

І тут од них добра я сподіваюся;

Не в тім річ, хто слуга, а в тім, як служить він.

Тож замовчи і більше не визвірюйся;

Коли ти досі лад вела у палаці

Замість хазяйки — честь за те й хвала тобі;

Тепер прийшла хазяйка — уступися їй,

Бо замість дяки кари ще здобудешся!

Ф о р к і а д а

Так, має право челяді погрожувать

Царська жона, ясна домодержавиця,

Що довгі роки мудро в домі правила.

Тепер, коли сюди ти, знову визнана,

Вступаєш господинею й царицею, —

Прийми до рук давно забуті пóводи,

Всьому добру і всім нам будь володарка.

Але благаю, захисти стару мене

Від ледащиць, що, мов гуски, ґелґочучи,

Круг тебе в'ються, гарная лебедонько!

П а н т а л і д а

Яка гидка проти краси бридота ця!

Ф о р к і а д а

Який дурний цей нетям проти розуму!

Далі хоретиди[223] виходять із хору, відмовляючи поодинці.

П е р ш а   х о р е т и д а

Напевне, ти Ереба й ночі виплодок.

Ф о р к і а д а

Ти Скіллі нібито сестра питимая.

Д р у г а   х о р е т и д а

Увесь твій рід — потвори та страховища.

Ф о р к і а д а

Іди до Орку! Там уся рідня твоя!

Т р е т я   х о р е т и д а

Та й ті, що там живуть, молодші всі, як ти.

Ф о р к і а д а

Іди підсуньсь до древнього Тірезія!

Ч е т в е р т а   х о р е т и д а

Тобі за внучку мамка Оріонова.

Ф о р к і а д а

Тебе кормили Гарпії[224] з помийниці.

П ' я т а   х о р е т и д а

А ти вже, худорба, чим ти годуєшся?

Ф о р к і а д а

Та вже ж не кров'ю, що до неї ласа ти!

Ш о с т а   х о р е т и д а

Сама трупиця, трупами ти ласуєш.

Ф о р к і а д а

У тебе й зуби в пельці мов вампірячі.

П а н т а л і д а

Скажу я, хто ти, щоб тобі заціпило!

Ф о р к і а д а

Скажи, хто ти, і загадка розгадана.

Г е л е н а

Не з гнівом, а із сумом я втишаю вас —

Забороняю навісні перéсвари!

Володарю немає шкідливішого

Над розбрат і незлагоду між челяддю:

Тоді його накази не вертаються

Луною виконання незабарного, —

Буяють скрізь свавільники розгукані,

І він даремно лає їх, розгублений.

Та це не все ще: сварами та чварами

Ви лиховісних викликали привидів;

Вони мене обстали, ніби в Орку я,

А не до краю рідного вернулася.

Чи це мара, чи спогади минулого?

Чи я була, чи є, чи буду жахом тим,

Руїнницею міст, маною, маревом?

Тремтять дівчата, а тобі все байдуже,

Промов, стара, слова свої розважливі!

Ф о р к і а д а

Хто довгих літ всіляке щастя згадує,

За сон тому богів найвищі милості.

Ти ж, долею прещасною впосажена,

В житті стрічала лиш коханців пристрасних,

Готових на які завгодно подвиги.

Тезей[225] тебе запраг, тебе, дитину ще,

Сам гарний, дужий, рівня Геркулесові.

Г е л е н а

Узяв мене, десятилітню сарноньку.

Сховав мене в Афідні-місті, в Аттиці.

Ф о р к і а д а

Коли ж тебе звільнили Кастор з Поллуксом,

Геройства цвіт найкращий за тобою вивсь.

Г е л е н а

Та підійшов під ласку перш, признаюся,

Патрокл одважний, побратим Ахіллові.

Ф о р к і а д а

Тебе ж оддав твій батько Менелаєві,

Що був і морехід, і домолюб разом.

Г е л е н а

Віддав йому дочку, а з нею й царство все,

І Герміона в шлюбі тім родилася.

Ф о р к і а д а

А як пішов він в бій за критську спадщину,

Прекрасний гість явивсь тобі, самітниці.

Г е л е н а

Нащо ти згадуєш напіввдівство моє

І лихо, що мені потому скоїлось?

Ф о р к і а д а

Бо в тій війні і я, критянка вільная,

У бранку обернулась, у невільницю.

Г е л е н а

Шафаркою тебе він враз поставив тут,

Звіряючи на тебе все майно своє.

Ф о р к і а д а

А