Українська література » 🎭 Драматургія » Скляний слимак - Мілорад Павіч

Скляний слимак - Мілорад Павіч

Читаємо онлайн Скляний слимак - Мілорад Павіч
З бантиком?

ДАВИД: Так, так!

ДІВЧИНА: Ви його тут не забували. Я б його знайшла і знала б, як то ми завжди знаємо і повертаємо все, окрім випадків, коли покупці забувають у нас душу. Але зараз я вас дещо запитаю. Що робите, коли на Святвечір почуваєтесь самотнім? Чи є спосіб невідчутно зникнути з цього світу?

Давид спантеличений цим питанням.

ДАВИД: Чи ви мали колись дочку? Давно, перед багатьма, багатьма роками?

ДІВЧИНА: Маєте на увазі, чотири тисячі років тому? Можливо, мала. Але тепер її не маю. І тому я на свята залишаюся сама. Не бажаєте прийти на Святвечір до мене, щоб її побавити?

ДАВИД: Кого?

ДІВЧИНА: Таж ту дочку, якої я не маю. Ось вам моя адреса. Це сьогодні ввечері, якщо вам раптом вилетіло з голови.

ДАВИД: Так, дуже радо.

ДІВЧИНА: Але будьте уважні, бо різниця між двома «так» може бути більшою від різниці між «так» і «ні».

Давид йде, вертається, незграбно цілує Дівчину в вухо.

ДАВИД (у дверях): Я знаю її ім’я.

ДІВЧИНА: Чиє?

ДАВИД: Таж тієї дочки, якої не маєте. Звалася Ніферуре. (Виходить).

ДІВЧИНА (до себе, повторює): Ніферуре. Дивне ім’я. Чи я вже раніше десь його чула?

ВОСЬМА СЦЕНА

Квартира Дівчини.

Дівчина готує вечерю. У глядацькому залі відчутний запах смаженої риби. Потім зав’язує голову хустиною й насліпо місить тісто на різдвяний калач. Кладе туди срібну монетку і примовляє, місячи тісто на калач.

ДІВЧИНА: Благословив тебе Бог і нинішній рік, ти на нивці проростало, серпом тебе пожинали, у млині мололось, у ночвах росло, у вогні пеклось, на столі покришилось…

Дівчина покупалась і тепер наводить макіяж, приміряє декілька суконь перед дзеркалом. Чоло обмотує стрічкою. Очі підводить блакитними тінями.

ДІВЧИНА (дивиться в дзеркало): Атлантида — блакить! Дурниці! Звідки ти знаєш, що то «атлантида — блакить»?

Дівчина бере зі столу і розгортає червоний пакуночок, виймає з нього скляного слимака. Скляна мушля слимака наповнена вбивчим сріблястим порошком. Дівчина, звичайно, цього не знає. Музичний мотив слимака віщує небезпеку. Дівчина повертає скляного слимака до коробочки, запаковує, перев’язує стрічкою.

Дзвінок у двері. Дівчина відчиняє, входить Давид. Приносить якусь книжку й вино, дає це Дівчині. Дівчина показує Давидові, де йому сісти. Стіл накритий, на ньому — різдвяний калач. Дівчина бере чотири горіхи й кидає їх на чотири сторони, хрестячи кімнату.

ДІВЧИНА: Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, амінь.

Дівчина приносить дві пари рукавиць, він і вона вдягають їх, ламають у рукавицях різдвяного калача.

ДІВЧИНА (відділяє шматок калача): Це для дому, а це для різдвяного гостя.

Сідають і починається дещо напружена мовчанка.

ДІВЧИНА (дивлячись на вишукані наїдки на столі): Їжа — це наче інший секс.

ДАВИД: Що ти маєш на увазі?

ДІВЧИНА: Нічого не маю на увазі. Це назва однієї книжки Неди Тодорович. Там написано, що тепер небезпечно їсти, так само небезпечно, як займатися коханням.

ДАВИД: Справді? А чому?

ДІВЧИНА: Через коров’ячий сказ… Але не бійся, на вечерю маємо рибу. А будуть ще й різдвяні подаруночки.

Дівчина виймає з шухляди коробочку зі скляним слимаком.

ДІВЧИНА: Це тобі різдвяний подарунок від мене.

Дівчина цілує його. Давид трепетно відкриває червону коробочку, шовкову стрічку з металевою прикрасою кидає через плече в глядацький зал, виймає скляного слимака, вражений.

ДІВЧИНА: Не може бути, щоб ти не знав, що там у коробці?

ДАВИД: Не знав.

ДІВЧИНА: Розчарований?

ДАВИД: Так.

ДІВЧИНА: Так?

ДАВИД: Ні, він чудовий. Дякую. Це справді скляний слимак у вигляді свічки.

ДІВЧИНА: Ні, це свічка у вигляді скляного слимака.

Ставлять скляного слимака на стіл. Давид її обіймає.

ДАВИД: І я маю подарунок для тебе.

Давид кладе на стіл зелену торбинку. Дівчина гарячково її розв’язує. Всередині запальничка в жовтому чохлі з написом про здійснення бажання…

ДАВИД: Розчарована?

ДІВЧИНА (збентежено кидає чохол через плече у глядацький зал): Так…

ДАВИД: Так?

ДІВЧИНА: Ні, він чудовий. Дякую. Мені якраз бракувало запальнички.

Давид обіймає її, коротко цілує. Ще один поцілунок.

ДІВЧИНА: Я знаю, як тебе звати.

ДАВИД: Звідки знаєш?

ДІВЧИНА: Не знаю докладно звідки, але знаю. І то віддавна. Можливо, знаю по запаху. Тебе звати Сенмут…

ДАВИД: Сенмут? Ніколи не чув. Звідки в тебе ця ідея?

Відгуки про книгу Скляний слимак - Мілорад Павіч (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: