Скляний слимак - Мілорад Павіч

Дівчина дає Давидові подарунок. Це червона коробочка з бантиком.

ДАВИД: Це неможливо!

ДІВЧИНА: Мій різдвяний подарунок для тебе.

Давид пильно дивиться на Дівчину, щоб збагнути — звідки в неї та коробочка. Збентежений, він гарячково розгортає подарунок, шовкову стрічку з металевою квіточкою кидає через плече в глядацький зал, а з коробочки виймає скляного слимака… Давид усвідомлює, що саме це залишила йому дружина як подарунок на Різдво. Збентежено ставить скляного слимака посеред святкового столу.

ДІВЧИНА: Не може бути, щоб ти не знав, що там у коробці?

ДАВИД: Не знав.

ДІВЧИНА: Розчарований?

ДАВИД: Так.

ДІВЧИНА: Так?

ДАВИД: Ні, навпаки. Він чудовий. Дякую! (Обіймає Дівчину). І я приніс для тебе подарунок.

Давид простягає їй зелену подарункову торбинку, перев’язану золотим шнурочком. Дівчина з торбинки витягає запальничку в жовтому чохлі.

ДІВЧИНА: Чудово! Мені якраз бракувало запальнички. (Цілує Давида). Тепер запалимо твій подарунок моєю запальничкою.

ДАВИД: Який подарунок?

ДІВЧИНА: Таж скляного слимака!

Давид виймає запальничку з жовтого чохла, а чохол кидає в глядацький зал.

ДІВЧИНА: Що там написано?

ДАВИД: На чому?

ДІВЧИНА: На чохлі.

ДАВИД: Не знаю, я вже його викинув. (Показує рукою через плече на глядацький зал). Нащо мені інструкція до запальнички? Не пам’ятаю вже, що там написано. Зачекай, щось про здійснення бажань…

ДІВЧИНА (знає напам’ять): Але я знаю, що написано на тому чохлі. На ньому написано: «Якщо мене запалиш три рази підряд, сповниться твоє бажання…»

ДАВИД (вражений): Коли ж то я в тебе, дай Бог пам’ять, вкрав ще й запальничку? Нічну сорочку, о’кей, але щоб я там у тебе в крамниці вкрав і запальничку… ні, того не можу пригадати…

Дівчина сміється.

ДІВЧИНА: Ти її не крав. То я сама крадькома вкинула запальничку тобі до кишені. Ще там у крамниці.

ДАВИД: Навіщо?

ДІВЧИНА: Із принципу. Коли щось украдеш, мусиш щось і подарувати.

ДАВИД: Де про це написано?

ДІВЧИНА: У Павича.

ДАВИД: Що то за Павич?

ДІВЧИНА (сміється): Ти не сильний в іменах!

ДАВИД: Я знаю, як тебе звати.

ДІВЧИНА: Насправді, звідки знаєш?

ДАВИД: Не знаю звідки, але знаю. Тебе звати Хатшепсут.

ДІВЧИНА: Цього мені дотепер ще ніхто не казав.

Дівчина приносить вечерю і ставить її на стіл. Посеред столу — як декоративна свічка — скляний слимак.

ДІВЧИНА: Запалюй!

Давид бере запальничку, черкає раз, запальничка горить. Дівчина захоплено плескає в долоні. Давид хоче запалити свічку, але Дівчина йому перешкоджає.

ДІВЧИНА: Ще не запалюй слимака.

ДАВИД: Чому ж, коли загорілося з першого разу.

ДІВЧИНА: Хіба ти не маєш бажання? (Зазирає йому в вічі).

ДАВИД: Маю. Звичайно, що маю.

ДІВЧИНА: Ет, аби твоє бажання здійснилося, мусиш три рази черкнути.

ДАВИД: Де про це написано?

ДІВЧИНА: Таж я вже тобі казала, на чохлі запальнички.

Давид простягнув руку високо над столом і далеко від слимака; черкнув і вдруге, запальничка видала зелене полум’я.

ДІВЧИНА: Браво, браво! Тепер черкни втретє і здійсниться твоє бажання!

Давид наче в перерваному фільмі стоїть ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД з високо піднятою запальничкою в руці.

ДАВИД: Хіба написано, що треба і втретє? (Звертається до глядачів). Якщо хтось із вельмиповажаних глядачок чи глядачів знайшов випадково жовтий чохол від цієї запальнички (показує її), прохання прочитати, чи написано там, що треба черкнути три рази?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ: Якраз так і написано!

ДАВИД: Отже, кажете, що маю черкнути ще й втретє, щоб сповнилося моє бажання?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ: Так!

Давид черкає втретє. Сильний вибух розносить квартиру, Давида й Дівчину в ній.

Скляний торговий центр.

Дівчина підходить до кіоску з газетами та тютюном. Цей кіоск схожий на той із початку вистави. Стає за високим літнім чоловіком у чорному зимовому лакованому пальті.

Дівчина дає правою рукою продавцеві гроші за журнал мод, водночас лівою рукою з панового чорного зимового лакованого пальта краде першу ж річ, яку намацує в його правій кишені — запальничку в жовтому чохлі.