Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Хай гине бридь — нам мало горя,
Хоч ти й хотів царем там буть.
Ходім на світле свято моря,
Чудних гостей уже там ждуть.
(Ідуть геть).
М е ф і с т о ф е л ь
(дряпаючись горою з другого боку)
Знов лізь по тій крутій тропі скалистій
Та спотикайсь об прикорні дубів!
У нас на Гарці дух такий смолистий,
Мов сірка тхне — той запах я злюбив.
А тут така вже сторона мізерна —
Нема нічого схожого ні зерна…
Чудні ці греки — нічим їм, либонь,
Роз'ятрювать пекельницький огонь.
Д р і а д а[200]
Розумний вельми ти у себе дома,
А тут тобі звичайність невідома.
Чим згадувать весь час про рідний край,
Святим дубам пошану тут воздай.
М е ф і с т о ф е л ь
Що втратимо, про те завжди гадаєм,
До чого звикнем, те здається раєм.
Але скажи — яка то там трійня
В печері тій, де світло ледве блима?
Д р і а д а
То Форкіади. Познайомся з ними,
Якщо тебе перестрах не спиня.
М е ф і с т о ф е л ь
А чом би й ні! Та я ж до всього вправний,
Проте дивуюсь, дивлячись на них:
Вони бридкіші, як альравни,
Іще не бачив я таких.
Усі гріхи смертельні навіть,
Коли б їх поруч тут поставить,
Здалися б кращими за них.
Адже страховища подібні
І в нас у пеклі непотрібні,
А тут, у цім краю краси,
Їх як античних величають…
Та вже мене вампіри помічають,
Я чую їх шиплячі голоси.
Ф о р к і а д а[201]
Подайте око, сестри, хай спитає,
Хто це в наш храм зухвало так вступає.
М е ф і с т о ф е л ь
Добродійки! Дозвольте підійти
І в вас благословенства засягти.
Хоч я немов на чужині знаходжусь,
А вам далеким родичем доводжусь.
Вже бачив я усіх старих богів,
І Рею, й Опс поклоном я почтив,
І навіть Парок, теж дочок Хаоса,
Мені зустріть недавно довелося, —
Але скажу, ніхто не рівня вам;
Я захвату словами не віддам.
Ф о р к і а д и
Цей дух говорить ніби щось тямуще.
М е ф і с т о ф е л ь
Дивуюсь я лиш одному — чому ще
Поет ні жоден вас не оспівав?
Зображень ваших теж я не видав,
А вас різець не згірше міг би вдати,
Як ті Венери, Гери та Паллади.
Ф о р к і а д и
Занурені у ночі самоту,
Не думали ми втрьох про славу ту.
М е ф і с т о ф е л ь
Авжеж, ви живете собі самітно,
Нікого вам, нікому й вас не видно.
Та краще ж інше місце вам обрать,
Де розкіш і мистецтво вдвох царять,
Де що не день різноманітних кроїв
Із мармуру увічнюють героїв,
Де…
Ф о р к і а д и
Замовчи! Не спокушай дарма!
З усього того нам пуття нема…
В пітьмі ми зроджені, споріднені пітьмі,
Ніхто не знає нас — хіба себе самі.
М е ф і с т о ф е л ь
То байдуже! Ви ж можете на пробу
Другому передать свою подобу.
Одне в вас око, й зуб один на трьох,
Та суть трійну вмістили б ви і в двох, —
Це повністю в міфологічнім дусі;
А в третю я на час який вселюся.
Чи згодні ви на те?
О д н а
Ну, сестри, як?
І н ш і
Аби без ока й зуба — хай і так.
М е ф і с т о ф е л ь
Позбавитись найкращої оздоби —
Не буде досконалої подоби.
О д н а
Ти з двох очей одно собі заплющ
Та ікло з рота вискали чимдужч, —
І, в профіль глянуть, будеш акурат
На нас похожий, ніби рідний брат.
М е ф і с т о ф е л ь
Я рад! Хай так.
Ф о р к і а д и
Хай так!
М е ф і с т о ф е л ь
(як Форкіада у профіль)
Я мов картина —
Хаосова улюблена дитина!
Ф о р к і а д и
Тут троє нас — і всі Хаоса діти.
М е ф і с т о ф е л ь
Пошився я — ганьба! — в гермафродити.
Ф о р к і а д и
На нову трійцю просто глянуть любо —
Тепер у нас два ока і два зуби.
М е ф і с т о ф е л ь
Всіх поглядів я мушу уникати,
Хіба піду в аду чортів лякати.
(Пішли геть).
СКЕЛЯСТІ ЗАТОКИ ЕГЕЙСЬКОГО МОРЯ
Місяць підбився в зеніт.
С и р е н и
(лежать по скелях, співають у супроводі флейт)
Як тебе колись, бувало,
З неба зводили зухвало
Фессалійські чарівниці, —
То й тепер поглянь, царице,
З пітьми ночі вниз на хвилі,
Млистим блиском заяскрілі,
І осяй в'юнкий народ,
Що вигулькує із вод.
Ми у тебе служба пильна,
Будь же,
