Радіоп'єси - Інгеборг Бахман

Пауза.

СТЕФАНО Антоніо, чому Ти нічого не кажеш? Чи Ти не мій друг, а я — не Твій білий брат? А може, Ти також один із білих? Ні! Скажи ні! Тепер Ти скажеш: Іди геть! Зіскоч звідси! Біжи! Дорога веде повз срібне джерело й апельсинове дерево, з якого зривають вечірні сонця, які сідають за горизонт. У вузькій долині мовчання стоять для Тебе напоготові віслюки й мули. Іди в глибину країни! А я Тебе прикрию іззаду! Там ми зустрінемося.

Антоніо! Скажи так!

Так, Антоніо?

Так, так, так, так!

АНТОНІО Ні, Стефано, ні.

Я скажу: ні. Іди додому.

І, наостанок, напевно, іще раз: ні.

Музика

У будинку

ПОЛОНЕНИЙ Голос Антоніо. Гарний голос. Мене він теж міг би звабити. О, Боже мій! Звичайно, завтра Ви відчините двері й кликатимете його. Антоніо! — Так, пане. — Гаразд, Антоніо! — Скільки коштує ця газета? Давай-но сюди. І мимоволі Ви пробіжитеся по ній очима й зволожите собі уста. Я так і думав! Жахлива історія! Я радий, що він мені не розповів її. Я не знаю, чи був би в стані допомогти йому, та я навіть не зміг би знести його присутності. Він близький до загибелі, і мені ліпше якнайшвидше забути всю цю історію. Гаразд, чи не так?

А оскільки Вам довелося вислухати мою історію, я з нетерпінням чекаю на Вашу.

РОБІНЗОН Я не маю жодних історій. Я не маю жодних провин, які мали б вагу, жодне нещастя не обтяжує мої плечі, не існує такого прощення, яке я не міг би будь-кому дарувати. Немає нікого, чиїм коштом я потрапив сюди.

ПОЛОНЕНИЙ Власним, звичайно. Бачите, різниця між нами й полягає в питанні коштів. Мені завжди вдавалося жити коштом інших людей, а інші жили моїм. Це врівноважує навзаєм. Знаєте, що мене могло б іще розсмішити?

РОБІНЗОН Ви курите?

ПОЛОНЕНИЙ Залюбки. Бо досить тривалий час я цього був позбавлений. Обережно зі сірниками. Полум’я може охопити листа.

РОБІНЗОН Гадаю, я не відповідатиму їй більше ніколи. До сьогодні це була моя найбільша помилка, що я це робив.

ПОЛОНЕНИЙ То що ж, закуримо! Справді! Це вимагає мужності, знову зважитися на цю безтурботну безвладність, яку відчував так давно, коли запалив свою першу цигарку.

РОБІНЗОН заохочений Ви тільки-но послухайте! «…і тепер Ти мусиш жити на цьому острові, Ти завжди був таким, Ти, пірате…» Зніяковівши, він уриває.

ПОЛОНЕНИЙ Далі!

РОБІНЗОН «…Ти, пірате, а що Ти скажеш, якщо я все-таки з’явлюся одного дня й заберу Тебе звідти, доки вулкан розпочне вивергати вогонь, і Ти, отруєний водою з цистерни…» Тепер Ви мене розумієте? Перелякано. А вона спроможна на те, щоб приїхати, перш ніж я встигну озирнутися, порозставляє навколо свої флакони, порозкладає піжами й так невинно гратиметься торбинкою, ніби там і немає двох зворотних квитків.

ПОЛОНЕНИЙ Як вона називається?

РОБІНЗОН Анна.

ПОЛОНЕНИЙ Я посміявся б з усього — якщо б вона завітала сюди, і я зміг би її побачити: чорнява та норовиста, з чудернацькою шаллю на шиї, невразлива до Панової[25] тиші й звуку флейти з випаленого сонцем пагорба, з багатоциліндровим мотором у серці й негучним голосом, із ходою від податливих стегон, виробленою довгими вправами перед задніми та бічними дзеркалами, з головою, переповненою перехресними допитами й ротом, сповненим влучних фраз.

РОБІНЗОН Однак я не піду вниз, у порт, щоб зустріти її. Я не даватиму їй жодних пояснень. Я зайшов уже так далеко, що можу оточити окопом мій слух і більше не чутиму, як її кулаки стукатимуть об ворота. Я вийду на свою терасу й упорядковуватиму на даху очерет, пошарпаний вітром. Це був би мій остаточний вихід із суспільства, яке завжди намагалося зазіхати на моє життя.

ПОЛОНЕНИЙ Отже, за цим таїться якась історія. Я знаю: ці безупинні дрібні підлоти. Успіх, змалілий від недовіри, і посвисти з галереї. Пізніше: успіху заздрять, і посвисти із партеру. Очевидний провал.

РОБІНЗОН Я не актор.

ПОЛОНЕНИЙ Але ж Вас підштовхнули до наступного кроку, до наступного слова. Ви ж брали участь у грі. І ще трохи підіграєте далі. Ви ж самі про це добре знаєте.

РОБІНЗОН Я не знаю.

ПОЛОНЕНИЙ П’єса зоветься: я маю, якщо тільки все буде добре, прожити вісімдесят років. Що буде потім, не знаю. Знаю лиш те, що в ході цієї п’єси вже в повному розпалі проти мене плететься змова. Хто накаже мені чекати розв’язки? Я не прагну розв’язок коштом таких величезних жертв. З останніх сил я хочу завчасно вимкнути світло й опустити лаштунки. З останніх сил я стану невидимим. Якийсь час питатимуть: Що сталося? Він більше вже не показується? Він же приходив до вас на рибу щоп’ятниці. Анна отримала від нього ще одного листа. Він там, на острові. Я ніколи не сподівався від нього, що він може так довго бути насамоті. Чоловік, який був таким гонористим, таким честолюбним, таким одержимим, велеречивим, довірливим, таким марнотратним… О, після Вас залишиться повен міх всіляких властивостей! Його ще не раз розв’яжуть і витрясуть. Потім цей міх лежатиме десь у кутку. Деколи натикатимешся на нього, коли копирсатимешся у спогадах. Так, він був винятковим, він був особливим, його неможливо було збагнути. Один із тих, чий слід загубився в піску, злизаний хвилею. Довго про нього нічого не було чути. Анна? Так. Вона поїхала геть. Так? І живе з цим абсолютним нікчемою, із цим пересічним чоловіком, із цим неотесаним, балакучим…

РОБІНЗОН Припиніть!

ПОЛОНЕНИЙ Бо вона тепер із зовсім пересічним чоловіком…? Це ж має для Вас перевагу. Ваші роки врятовано до безконечності. Ви стали невидимі.

РОБІНЗОН Замовкніть! Я хочу тиші, тиші! Я хочу, щоб нарешті настала тиша! Я хотів би, щоб сонце не так палило й цикади нарешті змовкли, щоб я їх більше не чув.

ПОЛОНЕНИЙ Однак Ви їх усе-таки чуєте. Це добре. Ми не повинні спати опівдні[26], навіть якщо дуже втомлені.

РОБІНЗОН Що Ви маєте на увазі?

ПОЛОНЕНИЙ Вони співають так голосно, що їх дуже добре чути, їх надто голосно чути.

РОБІНЗОН Настільки голосно і нестерпно, що не чути їх неможливо.

ПОЛОНЕНИЙ Як звучить їхній спів?

РОБІНЗОН Він звучить так, як деколи починає звучати в мені. Коли западає тиша, голод і спрага не відчуваються; листів неможливо більше читати. Відповідь не надійде ніколи. Цей звук я чую тоді, коли звільняюся від усіх обіймів для нового торжества.