Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Трошки згодом, коли ця справа стане для нього надзвичайно важливою, Андрійко пригадає, що собаку кликала прекрасна Неллі. Першою гукнула Люцина. Другим був пан Бальбінський.

Незабаром пролунали інші голоси, веселі, гомінкі. Вони так перемішалися, що й розрізнити не можна було.

А над головою Андрійка в бездонній темряві знову щось заворушилося. Зціпивши зуби від страху, Андрійко стрибає вперед, добігає до дверей. Тільки тут, відчуваючи за плечима чисту відкриту ніч, він одважується і ліхтариком, як револьвером, прицілюється вгору.

Бліде рудувате світло ледве доходить до п'ятиметрової висоти склепіння. Два амурчики грають собі в півтемряві. Третій — той, що без голови — сьогодні більш покалічений, ніж звичайно. Чорна яма тепер зжерла його шию і праве плече.

Андрійко вдивляється в цю чорноту, але нічого не бачить. Тільки шум, наче хтось дуже поспішає вибратися звідси.

Нова думка: «А чи всі там на місці? Якщо ні…» Андрійко вискакує з палацу і відразу зупиняється.

Перед ним, притиснувшись до землі, поклавши морду між лапами, лежить і скиглить Суламіф. Як і тоді, в першу ніч, біля куща…

— Суламіф! — кличе він тихо. Потім хапає собаку за шию і підіймає. Тільки побачивши його очі, Суламіф починає перебирати лапами і скиглить звичайно, як від болю.

Хлопець пускає її, біжить наздоганяти гурт. Суламіф чалапає за ним і вже не скавчить.

На збірному пункті нікого немає. Тільки на шляху біля Курдибів миготять ліхтарики. За кілька хвилин Андрійко наздоганяє того, хто йшов позаду.

Це Бальбінський. Він обертається здивований.

— Де ти запропастився? Ми не могли тебе дочекатись.

— Скажіть, будь ласка, — шепоче Андрійко. — Всі тут?

— Про що ти говориш? Не розумію. Що з тобою? Щось трапилось?

Андрійко хоче розповісти, але в цю мить попереду почулися вигуки, засвітились ліхтарики, і поміж молодими соснами, обома руками затуляючи собі очі, з'явився пірат Джакі.

— Де ти швендяєш? — кричить на нього жінка-капітан. — Два наряди поза чергою!

— Що з тобою? — повторює, втрачаючи терпіння, Бальбінський. Андрійко пильно дивиться на Джакі.

— Ну й блазень! — не перестає Маргарита. — Вимазався, як немовля. Пилюка, штукатурка, павутиння!

Вона плеще його по плечах, але Джакі нетерпляче відштовхує її.

— Годі! — сердито бурчить він і прямує вперед.

Через цю загадкову подію похід для Андрійка втратив свою чарівність. Але незабаром сталося інше, що на якийсь час трохи відсунуло хаотичні міркування і побоювання.

Усі йшли витягнутою колоною. Вже тут на марші рибалки почали об'єднуватись в окремі групи. Виявилося, що під час ловлі раків треба світити ліхтариком у воду; а рукою брати намічену здобич і обережно класти в мішок. Але не в усіх були мішки й ліхтарики. Коли в голові походу почали вигукувати: «У кого є мішок?», «У кого є ліхтарик?», Людина покликала Андрійка.

— З вашого дозволу, — звернулася вона до Балтійського, — я заберу у вас свого кавалера!

Вони втрьох пішли вперед. Продовжувати розмову було неможливо.

Першою йшла прекрасна Неллі, оточена четвіркою чоловіків; потім Еліана з своїм рульовим, за нею сердита Маргарита з мовчазним Здісем.

Доріжка незабаром стала вужча, і далі пішли одне за одним. Сосни напирали з усіх боків, з'явився ялівець. Нарешті дерева розступились, і внизу блиснула золота брила місяця.

Авангард зупинився, і всі зібралися до гурту. П'ятдесятиметровий схил поступово спадав до невеликого озера. Воно було трохи витягнуте, з високими берегами, оточене з усіх боків прямими стрункими соснами. В місячному світлі озеро здавалося ляльковим.

Хвилину тривало мовчання, потім почулися вигуки захоплення. Лише за кілька хвилин мандрівники згадали про мету своєї подорожі. Поволі одне за одним почали спускатися вниз. Тільки там захоплення щезло. Зрозумівши, що треба лізти у воду, прекрасна Неллі зчинила тривогу і вийшла з гри. Звичайно, кавалери одразу покинули її. Біля неї лишилися тільки чоловік, пан Бальбінський і Суламіф. Інші почали залазити в воду. Групи, які створилися на марші, незабаром розпалися. Півдюжини ліхтариків занурили леза свого світла в прозору воду.

Андрійко з Люциною рушили останніми. Хлопець залишив на березі одяг та черевики і в трусиках зайшов у воду. Люцина взяла мішечок і пішла за Андрійком.

Вода спочатку здалася холодною, а потім — майже теплою. По коліна в воді вони поволі йшли вперед, схилившись і вдивляючись у дно, вирване з ночі скупим світлом ліхтарика.

Вечірня тиша вмить розлетілася. То тут, то там чулися крики, вигуки.

— Тримай, тримай! — кричав Куцик.

— Людоньки, який страшний, — стогнала Еліана-Заячий Ніс.

— Обережно, бо схопить тебе! — гукав піратський рульовий. — Тихше, тихше, обережно…

Андрійкові з Люциною довелося йти за іншими ловцями, які все вже сполошили. Тому перші п'ять хвилин були зовсім безплідні. Ліхтарик бігав справа наліво, але на дні не було нічого, крім мулу, рідких кущиків водоростей і гострих мушлів.

— Оголошується змагання! — кричала з берега Неллі. — Хто піймає найбільше, тому нагорода!

— Десятий! — повідомив Куцик.

— Є! Є! — гукнула Еліана далеко ліворуч.

Чорні думки оволоділи Андрійком. Після історії з цеглиною тепер ця невдача з раками. Може, він їх просто не помічає? Він бачив варених раків, знає їх з книжок, а живими ніколи не бачив. Може, вони зарилися в цей проклятий мул?

Нарешті Люцина зупинилась.

— Знаєш, Андрійку, ми тут з цією ватагою нічого не зловимо. Ходімо, обійдемо їх берегом.

— Праворуч… — промурмотів він, бо з лівого боку він почув голос Маргарити.

— Можна й праворуч. Ходімо.

Вони вилізли, забрали одяг і ледве помітно стежкою пішли вперед. Місяць стояв уже високо. Якісь колючі рослини чіплялись до голих ніг. Довелося надіти черевики, бо на землі було багато шишок.

Швидко обійшли Куцика, який полював з самого краю.