Сурма лебедя - Елвін Брукс Уайт

Луї уподобав Бостон тієї самої хвилі, як тільки його вздрів. А он, далеко внизу, річка! Біля річки — парк. А в парку озеро. На озері — острів. І на березі там — причал. Прив’язаний до причалу стояв човен, змайстрований як подоба лебедя. Та місцина здавалася ідеальною. Неподалік виднів навіть дуже чепурний готель.

Луї описав два кола, а тоді ковзнув додолу й плюхнувся, гальмуючи лапами, на озеро. Подивитися на прибульця припливло кілька качок. Той парк називався Міський сад. Усі в Бостоні його знають і приходять туди посидіти на лавках, гріючись на сонечку, походити скрізь, погодувати голубів та білок, а ще — покататися на Човні-Лебеді. Така прогулянка коштує двадцять п’ять центів для дорослих і п’ятнадцять — для дітей.

Трохи перепочивши й підкріпившись тим, що до смаку лебедям, Луї підплив до причалу й вичалапав на берег. Чоловік, що збирав квитки на човнову прогулянку, вражено роззявив рота, побачивши величезного білого лебедя з цілим арсеналом речей на шиї.

— Привіт! — мовив Човняр.

Луї підняв свою сурму.

— Ку-гуу! — відповів він.

Коли пролунав цей гук, усі птахи в парку попідводили голови, а Човняр аж підскочив. Усі бостонці, що перебували за милю від того місця, вражено подивилися вгору, запитуючи одне одного: «Що то було?» Ніхто ж бо в Бостоні зроду не чув кличу лебедя-сурмача. Велике враження справив на всіх той лебединий поклик. Люди, які мали другий сніданок у готелі «Ріц», що на Арлінґтон-стріт, підвели погляди від своїх страв. Навіть офіціанти й коридорні перемовлялися: «Що то було?»

Ну, а чоловік, що порядкував Човном-Лебедем, був чи не найдужче, з усіх бостонців, вражений. Він порозглядав спорядження Луї: і сурму, й торбинку для грошей, і медаль за врятоване життя, і грифельну дощечку, й крейдяного олівця. А тоді запитав Луї, чого той хоче. Юний лебідь написав на своїй дощечці: «Маю сурму. Потрібна робота».

— Окей! — мовив Човняр. — Ти вже й дістав роботу. За п’ять хвилин човен вирушає в подорож довкола озера. Твоя робота буде така: пливеш поперед човна, мовби ведеш його, і дмеш у свій горн.

«А яка буде мені платня?» — написав Луї на дощечці.

— Узгодимо це потім, коли переконаємось, як ти впораєшся, — сказав Човняр. — Це в нас буде пробне коло.

Луї кивнув головою: згода! Розташував у належному порядку свої речі на грудях, спокійно увійшов у воду і, зайнявши позицію за кілька метрів перед човном, став чекати. Йому хотілося знати, що рухає човен. Бо ж не видно було ні зовнішнього двигуна, ні весел. У передній частині човна були сидіння для пасажирів. А на кормі видніла халабуда, зовні схожа на лебедя. Вона була порожниста. Всередині — сидіння, ніби велосипедне. І дві педалі, також схожі на велосипедні.

Коли всі пасажири повмощувалися на своїх місцях, з’явився якийсь молодик. Він зайшов у стернову частину човна, сів на сидіння всередині лебедеподібної халабуди й почав ногами крутити педалі — от ніби їхав на велосипеді. Закрутилося гребне колесо. Човняр віддав швартові, і Човен-Лебідь, зусиллями того молодика на педалях, поволі поплинув озером. Перед човном плив Луї, загрібаючи лівою лапою, а правою тримаючи сурму.

— Ку-гуу! — проспівала сурма Луї. Той дикий клич пролунав гучно й дзвінко, проникаючи в глибини душі кожному слухачеві. А тоді, розуміючи, що добре було б заграти щось відповідне до нагоди, Луї виконав пісню, яку були співали хлопці в таборі.

Пасажири Човна-Лебедя просто шаленіли — така це їм була радість, таке пойняло їх хвилювання. Тільки подумати: справжній, живий лебідь — і як грає на сурмі! Чи ж не сниться це їм, чи не дрімота яка напала? От так штука! Яка нечувана розвага! Яка втіха!

— Це ж справжня класика! — закричав хлопець, що сидів на передньому сидінні. — Цей птах грає, як славетний Луї Армстронг, незгірш! Я називатиму його Луї!

А Луї, зачувши таке, поплив поруч човна і, взявши дзьобом крейдяного олівця, написав: «Саме так мене й звати!»

— Гей, люди, а що ви про це скажете? — загукав той хлопець. — Цей лебідь може ще й писати! Луї — письменний лебідь! Привітаймо ж його всі!

І всі пасажири голосно привітали такого незвичайного виконавця. А Луї усе плив попереду, човен — за ним. Повільно й граційно човен обпливав острів, а Луї тим часом виконував на сурмі «Ніжно в душі…»

Стояв гарний вересневий ранок, трохи туманний і теплий. На деревах уже затепліли звичайні осінні барви. Потім Луї заграв «Старенька річко…»

Коли ж Човен-Лебідь пришвартувався до причалу, там уже вишикувалася довжелезна черга на наступні плавання. Бізнес ураз підскочив угору. Хутенько спорядили й ще одного екскурсійного човна, аби задовольнити прагнення публіки. Всім забажалося проїхатися на Човнах-Лебедях слідом за справжнім, живим лебедем, що і звався сурмачем, і ще й на сурмі грав! Це стало найбільшою подією Бостона за хтозна скільки часу. Людям подобаються дивні події та надзвичайні пригоди, тож атракціон Човен-Лебідь, де перед вів сурмач Луї, несподівано став найпопулярнішою розвагою на весь Бостон.

— Ми взяли тебе на роботу! — ощасливив Луї повідомленням Човняр, коли юний лебідь-сурмач вичалапав на берег. — Завдяки твоїй грі на сурмі я можу подвоїти мій прибуток. Можу потроїти. Почетверити! Поп’яте… я можу… можу… пошестерити його! Але, так чи інак, ти маєш постійну роботу.

Луї підніс йому свою дощечку: «А яка ж буде мені платня?»

Човняр задивився на юрби, що прагнули потрапити на борт Човна-Лебедя.

— Сто доларів на тиждень, —