Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі - Ярослав Михайлович Стельмах

- Мені здається, - втрутивсь у розмову маленький Носоріг, який любив усякі подвиги, - цей відважний незнайомець вступив у смертельний двобій з Толябуном, і вони обидва загинули.

- Правильно! - підхопив Бегемотик і гірко заридав. - Такий хоробрий дядечко - і загинув.

- Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, - засумнівалося Жирафеня.

- Я знаю, - вигукнув Носоріг. Він помер од ран.

- Але щось я не бачу на ньому ран, - заперечило Жирафеня й підбігло до Буртіуса.

Всі поспішили за ним. Справді, на незнайомцеві не було не те що ран, а бодай маленької подряпини.

- Таємнича смерть, - прошепотів маленький Носоріг. Він любив читати різні пригодницькі книжки.

Та тільки-но він мовив ці слова, як Буртіус розплющив очі, звівся на ліктях і голосно чхнув.

- Будьте здорові! - гукнули всі.

- Дякую, дякую, друзі! - відповів дослідник і вже націлився схопити до рук свій щоденник, аби мерщій записати кілька нових відкриттів, коли побачив затиснутий у правиці недоїдений пиріжок.

- А де це, - стурбовано запитав Буртіус, - величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима?

- Він там, - відказали всі хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. - У кошику, прив’язаному до тієї штуки.

- Та штука, - поважно мовив Буртіус, - зветься повітряною кулею, і я прилетів на ній досліджувати ваші краї. І вже, мабуть, немало дослідив би, якби не моє відкриття номер чотири.

- А що це за відкриття? - поцікавився Бегемотик.

- Отой же звір, - відказав Буртіус. - Він так мене налякав, що я знепритомнів з переляку, точніше, е-е-е, заснув з несподіванки! От я йому зараз покажу, - рішуче вигукнув хоробрий дослідник, кинувшись до своєї повітряної кулі.

- Не ходіть туди, - загукали звірятка. - Він вас з’їсть.

- З’їсть? - здивувався Буртіус. - Що ж це за цабе таке?

- Це лев Толябун, - пискнула маленька Зебра.

- Лев? Лев… Ах, лев, - знічено повторив дослідник. - Виходить, я зробив поки що тільки три великих відкриття. Просто я ще ніколи не бачив лева і думав, що відкрив його.

- Ну і як він поводиться?

- Жахливо! Просто жахливо! - закричали всі навперебій. - Він ображає нас і лякає. Через нього ми боїмося ходити до школи і навіть гуляти. Він уже з’їв кількох наших товаришів.

- А тепер нахваляється з’їсти мене, - прошепотів Бегемотик. - І обзиває череватеньким опецьком.

- Каже, що мій ріг зроблено з картону, і він коли-небудь одірве його та приб’є у себе в барлозі, щоб вішати капелюха, - поскаржився маленький Носоріг.

- А мені повисмикував усього хвоста, граючись у індіанця, - вигукнув із гущавини Павич. Він уже тижнів два сидів там, чекаючи, поки відросте новий хвіст.

- Він тільки те й робить, що страхає нас…

- Так він же справжнісінький бандит, - обурився Буртіус.

- Але стривайте, шо він робить там, у моєму кошику?

- Спить, - одказало Жирафеня.

- Ах, негідник! - зарепетував раптом Буртіус, побачивши свою порожню торбинку. - Мої пиріжки! Мої пампушки з повидлом. О, мої цукерки! Де ви тепер? Я знаю де! Ви в череві цього ненажери, кривдника безневинних і беззахисних звіряток, цього басурмана, харцизяки і песиголовця! Але стривай-бо! Стривай! - Буртіус схопив свій кошик і заглянув у нього. Звірі здивовано перезирнулися. - Таблетки! Мої таблетки! - почули вони.

Тут ми зробимо невеличкий відступ і пояснимо дивну поведінку мандрівника.

Буртіус об’їздив уже стільки країн, перечитав таку кількість книжок, познайомився зі стількома людьми і зробив таку силу-силенну відкриттів, що частенько почав забувати, що він знає і чи знає що-небудь взагалі. «Це від перенапруги, - казала його матуся. - Любий природолюбе Буртіусику, тобі треба відпочити. Не можна так перевтомлювати свою голівку». Але дослідник уперто не хотів відпочивати. Ледь повернувшись з однієї подорожі, він вирушав у другу і, нехтуючи порадами матусі, писав про свої мандри книгу за книгою. Це й призвело до сумних наслідків, що неодмінно трапляються, коли ми не слухаємо своїх матусь. Одного разу, приїхавши з Північного полюса, Буртіус, як завжди, зачинивсь у своєму напакованому книжками і всякими цікавими речами кабінеті й засів за нову книгу. Учений світ нетерпляче чекав на її появу. Через два тижні Буртіус закінчив роботу й поніс книгу до редакції. Але що то була за книга! Замість спостережень на Північному полюсі Буртіус написав «1000 способів приготування яєчні». А цю книгу він опублікував іще сім років тому. Мало того, під кожним номером від першого до тисячного було написано одне і те ж; «На змащену вершковим маслом чи смальцем пательню розбити одне, два, три, чотири, п’ять або більше яєць, залежно від апетиту. Тримати на вогні до повного приготування».

Любитель природи нахвалявся випустити доопрацьований варіант, у якому містилось би дві тисячі рецептів, і втерти носа всім кухарям та вченим планети. Однак цей задум так і залишився незавершеним, бо дослідника-кулінара поклали до ліжка. «Перевтома, - сказали лікарі. - Він занадто багато працює».

Одужавши, невтомний мандрівник одразу ж почав лаштуватись у подорож до Африки.

- Тільки одна умова, - попередила його матуся. - Я певна, що й там, далеко від рідної домівки, ти працюватимеш день і ніч. Ось тобі пакетик, а в ньому таблетки для сну. Рівно о дев’ятій годині вечора маєш ковтати одну таблетку й одразу засинатимеш. А вранці прокидатимешся, сповнений сил і енергії. Я покладу пакетик до твоєї торбинки з харчами. Тож не забувай вчасно приймати ліки.

І от тепер, зрозумівши, що разом із їжею лев