Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі - Ярослав Михайлович Стельмах

- Так троянд же з вушками не буває, - здивувався Бурмосик.

- Значить, я єдина така гарна на весь ліс, - одказала Люська. - Що ж, непогано, - мовила, роздивившись у хаті.

- А що ви читаєте? - поцікавилось зайча, забачивши на столі грубеньку книжку.

- «Три мушкетери». Дуже цікаво. Хочеш послухати?

- Хочу, - підсунуло ослінчик ближче до столу.

- Де ми зупинились учора? - спитав Бурмосик.

- Там, де про королеву і дорогоцінності.

- А.. Так-так. Гм… Гм… Ось. Ну слухайте. І Бурмосик почав читати.

Спливав час… Налилося темінню вікно й знову посвітлішало, полите місячним сяйвом, коли Бурмосик відклав книгу.

Люська не зворухнулась: сиділа, підперши голову лапками.

- Бідне дівча, - шепнув Буцик Бурмосикові, - думає, певно, про свою домівку, - і гукнув:

- Люсю, час уже спати.

- А, так, це я замислилась. - Люська підняла на них свої великі чисті очі й замріяно мовила: - А як ви гадаєте, мені личили б брульянти?

- Брильянти, - поправив її Буцик, - або ж діаманти.

- Хай так, - відповіла Люська. - Я думаю, личили б. - Потім глянула у вікно й спитала: - А у вас є друга лампа, бо понад усе в світі я боюся темряви?

- Є, - одказав Бурмосик. - На горищі. Треба буде завтра дістати. А поки вкладатимешся, можеш узяти оцю.

- Я примощу її отут, - сказала Люська, ставлячи лампу на краєчок лави, - шоб світло падало в обидві кімнати.

- Не став, - застеріг Буцик. - Лава хистка - лампа може впасти і станеться пожежа.

Та Люська не послухала: вона розглядала себе у дзеркальце. Нараз од удару ломаки вікно розлетілося вдрузки; у нього всунулася страшна Толябунова пика і радо ревнула:

- О-о-о! Який пейзаж! Іди, Вовцю, поглянь! Тут вони всі. Ух ви ж мої мацюпусінькі! Ух я ж вас зараз!

Друзі завмерли з жаху. У вікно впхав свою мордяку ще й Вовк і, висолопивши язика, ласо поводив очима по кімнаті.

Од невимовного переляку коліна в Люськи підігнулись, і вона так і сіла на лаву, на самий край. У ту ж мить другий кінець лави, переважений зайчам, підскочив угору, і лампа, що стояла на ньому, майнувши жовто-червоною дугою в повітрі, шугнула у вікно, луснула по мармизі Толябуна й розбилася, розбризкуючи довкола вогняні бризки. Заверещавши, мов недорізані, лев і Вовк кинулись навтьоки.

Бліда як крейда, Люська підвелася з долівки, взялася тремтячими руками в боки й гордо мовила:

- От-т ба-бачите! А ви к-казали: не ставити лампу на лаву.

Зранку Буцик із Бурмосиком заходилися зміцнювати хату. Вони поставили на двері здоровенний засув і набили по грубезній дошці на вікна ізсередини. Тепер у вікно могла пролізти хіба що Люська. Потім вистругали три довгі списи і прикріпили на кінці по гострому цвяху.

- Якщо вони нападуть на нас знову, будемо захищатися, - мовив Буцик. - А як тільки скосимо сіно, рушимо шукати Люсьчину маму. Згода?

- А що я робитиму в цей час? - спитало зайча.

- Ти можеш ходити з нами.

- Але ж я не вмію косити.

- Тоді гребтимеш.

- Я, мабуть, не навчуся. Це так складно, - відповіла, позіхаючи, Люська.

- Зрештою, ти можеш складати сіно в копички, - запропонував Буцик.

- Знаєте, я придумала, - сказала Люська. - Не всім же заготовляти сіно. Комусь треба лишатись і на господарстві. Хай це буду я.

- Що ж, думка хороша, - погодився Буцик. - То ми пішли: діло не жде. А ти не виходь із хати. Так буде безпечніше.

- Та ті бандюги сюди вже не поткнуться, - зухвало запевнило зайча. - А як спробують, то я їм оцим списом добряче шкури попроколюю.

- У цьому я, звичайно, певен, - сказав Буцик, - тільки ти вже краше не виходь за двері.

І вони з Бурмосиком пішли.

Деякий час Люська тинялася по хаті, трохи посиділа на лаві, затим дістала свое дзеркальце і довго чепурилась. За тином весело шуміли дерева, перемовлялися пташки, м’яка трава рясніла квітами, і нараз Люська відчула, що їй сумно.

«Так мені й сидіти цілий день у хаті? - подумала вона. - Піду хоч віночок сплету…»

Розміркувавши так, зайча вхопило свій спис і югнуло на луг, аж вітер засвистів.

Коли друзі повернулися під вечір з косовиці. Люська у віночку з лугових квітів і в намисті з ожини сиділа за столом, дивилася в своє люстерко й виспівувала на весь голос:

- У пісні трохи не так, - поправив її з порога Бурмосик. - «Бо твоя врода».

- Ой, здрастуйте! - підхопилася Люська. - Я знаю, але «моя врода» мені більше подобається. Ну як, схожа я на королеву?

- Чиста королева, - погодився Бурмосик, зазираючи в піч. Але даремно шукав він якогось чавунця з варивом. У печі навіть не топилося.

- Чиста тобі королева, - повторив він уже не