Реактивація - Кулик Степан
Том тим часом робить крок у мій бік і характерним жестом проводить пальцем по шиї. Мовляв, ти покійник. Трибуни підхоплюють це потужним завиванням, немов величезна зграя вовків, в передчутті кривавої здобичі. А мені, раптом, стає скучно і смішно. Дитячий садок…
Хоча, а які розваги, окрім давно набившого оскомину стриптизу, Купол може запропонувати своїм мешканцям у зв’язку з відсутністю вільного простору? Біг на місці? Добре, хоч для Арени приміщення вдалося знайти. Колишнє бомбосховище… Місце, де особовий склад модуля міг пережити будь-який катаклізм, який би не витримав основний модуль. Тепер вже й не пригадати, хто зробив це першим, але ідея сподобалася, і не минуло й року, як в кожному Куполі з’явилася бійцівська арена. Місце де мешканці добирали нестачу адреналіну, а молоді хлопці отримували змогу заробити пару кредитів.
Але тепер я дивився на це все, як школяр на пісочницю в дитсадку. Де ще недавно було так весело і цікаво, а тепер навіть соромно підійти. Щоб ніхто не побачив.
Том продовжував кривлятися і стрибати по арені, а я просто стояв, схрестивши на грудях руки, і чекав на сигнал гонгу.
Розпорядник швиденько протараторив звичну формулу фейр-плей і махнув рукою.
Том, виправдовуючи свою прізвисько, відразу ж кинувся вперед. І коли нас розділяло всього кілька кроків, стрибнув — виставивши ногу. Гарно і видовищно… збоку. І якщо суперник непорушний, як шафа.
Я всього лише присів, пропускаючи суперника над собою, і наніс короткий удар кулаком знизу вверх, по стегні опорної ноги. Тож, після приземлення, Тома аж хитнуло від болю. І щоб не отримати удару в поясницю, йому довелося зімітувати падіння і перекинутися через голову, розриваючи дистанцію. Щоб отримати час оговтатися і прийняти захисну стійку.
Мені воно не заважало. Міг з легкістю скоротити дистанцію і одним-двома ударами в голову завершити бій, але не став. Люди не винні, що я переріс арену. Вони заплатили за розвагу, і я зобов’язаний їм її дати. Хоча б востаннє.
Давши Тому оговтатися, я зблизився з ним і зайнявся тим, що найбільше полюбляє публіка — обміном ударами. Насправді дев’яносто відсотків ударів потрапляє в блоки, гаситься передпліччями, приймається на плечі, лікті і не наносить жодної шкоди. Зате, здалека виглядає ефектно. Як безкомпромісна і безжалісна рубка.
Те ж і з ударами ногами. Блоки, блоки, блоки…
Тіло слухалося відмінно. Енергії — хоч відбавляй. Зроду не відчував себе у такій чудовій формі. Здавалося, що якби достатньо високо підстрибнув, то й полетіти зміг би.
Протанцювавши так хвилин зо п’ять і навіть не зіпрівши, я побачив в очах Тома подив і неспокій.
Ще б пак… Я і в минулий бій був кращий за нього, а зараз — бавився як з новачком, що вперше натягнув бойові рукавиці. Я випереджав суперника буквально в усьому і розгадував наміри мало що не швидше, ніж він встигав їх придумати. А Том був достатньо досвідчений боєць, щоб усе це зрозуміти.
Читав, що у сиву давнину справжні майстри бойових мистецтв навіть не починали бою. Їм досить було глянути один одному у вічі, щоб зрозуміти, хто переможе, а хто — програє.
Щось подібне трапилося і зараз. Бій лише розпочався, а Том уже знав, що програє.
Він спробував додати темп, пришвидшив нанесення ударів до максимуму, але все було марно. Кожна його атака або стрічала блок, або провалювалася в порожнечу.
Том зблід, закусив губу. Погляд його спалахнув ненавистю, і Скажений кинувся в останню атаку, акумулювавши в цей удар усю злість. Якби його кулак досягнув цілі, то, бій міг би закінчитися і інакше, але я був готовий.
Швидкий сустеп, захват атакуючого кулака, поворот тулуба по лінії атаки і різний ривок вниз.
Голосний хрускіт суглобів, болісний скрик, і Том котиться по піску, притискаючи до грудей зламану руку.
Стрибаю слідом за ним. І коротко пробиваю в голову. Міг би, як він минулого разу, порахувати йому всі кістки та ребра, але я не настільки скажений. Досить і звичайного нокаута. Навіть ніс ламати не стану. І навіть копняка на прощання не дам. Це більше не моя пісочниця. Час дорослішати.
Бокові рефері дружно махають прапорцями, а суддя на арені спішить зупинити поєдинок. Видовище видовищем, але життя бійців застраховані, а страхова компанія не любить зайві виплати. Он навіть пожежники свої брандспойти націлили. Це, якщо мені дах знесе, і треба буде заспокоювати примусово.
«Вітаємо! Перемога! Ви виконали завдання «Реванш». Нагорода — 50 пунктів досвіду. 50 срібних кредитів»
