Затемнення - Стефані Маєр
— Я вважаю, — вона скривилась, використовуючи це сумнівне слово, — що вам слід вдягнутися для холодної погоди, Едварде. Я не можу сказати точно, що відбуватиметься, тому що після-обід ви рушаєте разом із тим псом. Але буревій, що насувається в тій місцевості, обіцяє бути дуже сильним.
Едвард хитнув головою.
— В горах ітиме сніг, — попередила вона його.
— Сніг, — промимрила я сама до себе. Зараз був червень. Ця думка мене збентежила.
— Вдягнеш куртку, — звеліла мені Аліса. Її голос був зовсім не дружелюбним, і це мене здивувало. Я уважно подивилась на неї, але Аліса відвернулась.
Я перевела погляд на Едварда, він посміхався, турботливість сестри розважала його.
В Едварда була купа приладь для кемпінгу для підтримання «людського» маскараду. Каллени були постійними покупцями в крамниці Ньютонів. Він узяв спальний мішок, маленький намет і кілька пакетів їжі швидкого приготування, посміхнувся, побачивши вираз мого обличчя, та спакував усе в наплічник.
Аліса тинялась туди-сюди гаражем, доки ми були там, і спостерігала за Едвардом, не кажучи ані слова. А він не звертав на неї жодної уваги.
Коли Едвард закінчив із пакуванням, він дістав свій мобільник і простягнув мені.
— Чому б тобі не зателефонувати Джейкобу і не сказати йому, що ми прибудемо на місце десь за годину, може, трохи більше? Він знає, де нас зустріти.
Джейкоба вдома не було, але Біллі пообіцяв, що обдзвонить усіх та знайде вільного вовкулаку для передачі інформації.
— Белло, за Чарлі не хвилюйся, — сказав мені Біллі. — Я докладу всіх зусиль, щоб тримати все під контролем.
— Так, я знаю, що з Чарлі все буде гаразд, — відповіла я Біллі. Проте я була не така впевнена щодо безпеки його сина, але в розмові цього не додала.
— Як би я хотів завтра бути з рештою наших! — Біллі засмучено посміхнувся. — Бути старим — тяжке випробування, Белло.
Жага до бійки, мабуть, є визначальною характеристикою Y-хромосоми. Бо всі чоловіки однакові, всі прагнуть воювати.
— Розважтесь там із Чарлі.
— Удачі тобі, Белло, — відповів він. — І… перекажи це ж побажання… е-е-е… Калленам також.
— Перекажу, — пообіцяла я, здивована його словами.
Я повернула телефон назад Едвардові й побачила, що між ним та Алісою ведеться щось на взір беззвучної дискусії. Вона пильно дивилась на нього благальними очима. А він на неї — насуплено, вочевидь, засмучений тим, чого вона просить.
— Біллі просив переказати вам побажання удачі.
— Дуже великодушно з його боку, — промовив Едвард, відриваючи погляд від Аліси.
— Белло, можна поговорити з тобою наодинці? — швидко запитала вона.
— Алісо, ти весь час ускладнюєш мені життя, — попередив її Едвард. — Я справді вважаю, що не варто.
— Я не про тебе хочу поговорити, Едварде, — парирувала вона.
Він засміявся, щось у її відповіді його розважило.
— Не про тебе, не хвилюйся, — наполягала Аліса, — це наші жіночі секрети.
Він насупився.
— Дозволь нам поспілкуватися, — сказала я Едварду. Мені було цікаво.
— Ну гляди, ти сама напросилася, — пробуркотів він і знов засміявся, наполовину сердито, наполовину весело, і швидко вийшов із гаража.
Я обернулась до Аліси, вже непокоячись, але вона на мене не дивилась. Її кепський гумор ще й досі не минувся.
Вона сіла на капот свого «Порша», обличчя було засмученим. Я ступила до машини за нею і сперлась поруч на бампер.
— Белло, — промовила вона сумним голосом, посуваючись і стаючи переді мною. Її голос звучав так нещасно, що я навіть обійняла її, щоб заспокоїти.
— Алісо, що трапилось?
— Ти мене не любиш? — запитала вона тим самим сумним тоном.
— Звісно ж, люблю. Ти сама це чудово знаєш.
— Тоді чому я передбачаю, що ви втікаєте у Вегас, аби одружитися, і мене не запрошуєте?
— Е-е-е… — промимрила я, червоніючи. Я бачила, що справді образила її почуття, і поквапилась сказати щось собі на захист.
— Ти ж знаєш, як я не люблю робити багато галасу з нічого. Та й у будь-якому разі то була Едвардова ідея.
— Я не хочу знати, чия то була ідея. Як ти могла вчинити так зі мною? Я могла очікувати такої поведінки від Едварда, але не від тебе. Я люблю тебе, як власну сестру, а ти…
— Алісо, для мене ти і справді як сестра.
— Слова! — прогарчала вона. — Гаразд, їдьте. Все одно там не буде на що дивитися.
Вона досі кривилась.
— Що? — перепитала я.
— Як міцно ти мене любиш?
— А що?
Вона дивилась на мене благальними очима, її довгі чорні брови звелися і зійшлись на чолі домиком, а куточки вуст тремтіли. Це краяло мені серце.
— Будь ласка, будь ласка, будь ласка, — прошепотіла вона, — будь ласочка, Белло, будь ласочка, якщо ти справді мене любиш… Будь ласка, дозволь мені влаштувати ваше весілля!
— Ні, Алісо! — простогнала я, підскакуючи на ноги і відсуваючись він неї. — Ні, не вчиняй так зі мною!
— Якщо ти справді щиро любиш мене, Белло, дозволь.
Я склала руки на грудях.
— Це дуже нечесно. Едвард також використовує проти мене цей прийом.
— Я закладаюсь, що Едвард хотів би, аби все відбулося традиційно, хоч він і ніколи не скаже тобі про це. Та Есме… подумай, як багато важить для неї ваше весілля!
Я знов застогнала.
— Я б ліпше зустрілась із перволітками сам на сам.
— Я буду винна тобі цілих десять років.
— Ти будеш винна мені цілу вічність!
Її очі засяяли.
— Це означає «так»?
— Ні! Я цього не хочу!
— Тобі не доведеться нічого робити, лише пройтися кілька метрів, а потім повторювати за священиком.
— Ні! Ні! Ні!
— Будь ласка? — вона почала підстрибувати на місці. — Будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка!
— Я ніколи, ніколи в житті не пробачу тобі цього, Алісо.
— Ура! — заверещала вона, плескаючи в долоні.
— Це не означає «так»!
— Але означатиме, — проспівала вона.
— Едварде! — прокричала я, визираючи з гаража. — Я знаю, що ти підслуховуєш. Вилізай звідти.
Аліса стояла позаду мене, досі плескаючи в долоні.
— Красно дякую, Алісо, — кисло промовив він, виникаючи десь біля мене. Я обернулась до нього, збираючись висловити йому все, що думаю з цього приводу. Але вираз його обличчя був такий пригнічений і схвильований, що я миттю проковтнула всі свої нарікання. Замість цього я обійняла його і заховала обличчя на його широких грудях, щоб підступна волога, яка виступила
