Українська література » » Затемнення - Стефані Маєр

Затемнення - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Затемнення - Стефані Маєр
головою.

— Ні.

Я довго, близько хвилини, вивчала вираз його обличчя.

— Будь ласка? — попросила я тихо, експериментуючи зі щойно винайденою мною зброєю. Я злегка торкнулась його обличчя пучками пальців. — Можна мені на неї подивитись?

Його очі звузились, і він пробуркотів:

— Ти — найнебезпечніше створіння, яке я в житті зустрічав.

Але підвівся і з вродженою граційністю опустився на коліна перед маленькою тумбочкою біля ліжка. За мить Едвард повернувся до мене на ліжко і пригорнув однією рукою за плечі. В другій руці він тримав маленьку чорну коробочку. Далі він вмостив її на моєму лівому коліні.

— Нумо, візьми і подивись, — безцеремонно промовив він.

Це було важче, ніж мало би бути, коли мова йшла про те, щоб узяти в руки невинну маленьку коробочку, але я не хотіла знову його образити, тому намагалась угамувати тремтіння рук. Її поверхня була гладенькою, вкритою чорним атлáсом. Я водила пальцями туди-сюди, вагаючись.

— Ти ж не витратив багато грошей, правда? Збреши мені, якщо витратив.

— Я не витратив нічого, — запевнив мене Едвард. — Це ще одна річ, що була у використанні. Це каблучка, яку мій батько подарував матері.

— О! — вражено вигукнула я і взяла кришечку великим та вказівним пальцями, не насмілюючись відкрити.

— Гадаю, вона дещо старомодна, — він жартома вибачався. — Старомодна, як і я. Можу подарувати тобі щось сучасніше. Щось від Тифані, хочеш?

— Я люблю раритетні речі, — прошепотіла я, невпевнено відкидаючи кришку коробочки.

Затишно влаштувавшись на чорному атласі, в тьмяному світлі сяяла каблучка Елізабет Мейсон. Довгастий овал був прикрашений косими рядами блискучих круглих камінців. Обідок був золотим, дуже ніжним та витонченим. Золото утворювало тонесеньке павутиння навколо діамантів. Я ніколи не бачила нічого схожого. Бездумно я гладила рукою коштовні камені.

— Вона така чарівна, — вражено прошепотіла я собі під ніс.

— Тобі подобається?

— Вона чудова, — знизала я плечима, прикидаючись незацікавленою, — вона не може не подобатись.

Едвард усміхнувся.

— Нумо подивимось, чи пасуватиме вона тобі.

Я стиснула ліву руку в кулак.

— Белло, — зітхнув він. — Я не збираюся припаювати її тобі до пальця. Просто поміряй, щоб я знав, чи не потрібно підганяти розмір. Тоді одразу ж можеш зняти.

— Ну, гаразд, — пробуркотіла я.

Я простягла руку по каблучку, але швидкі Едвардові пальці мене випередили. Він сам узяв мою ліву руку і надів каблучку на підмізинний палець, там, де їй місце. Потім він підняв мою руку, і ми обоє роздивлялись, як виблискує овал на тлі шкіри. Мати обручку на пальці було не так уже й жахливо, як я очікувала.

— Чудово, що вона пасує, — байдуже мовив Едвард. — Дуже добре, що не доведеться витрачати час на похід до ювеліра.

Я відчувала якусь сильну емоцію, що проривалась крізь звичайний тон його голосу, тому зазирнула Едвардові в лице. Було щось у його очах — досить помітне, незважаючи на начебто байдужий вираз обличчя.

— Тобі подобається, правда ж? — запитала я з підозрою, помахавши пальцями і роздумуючи про те, що краще б я зламала ліву руку.

Він знизав плечима і промовив своїм звичайним голосом:

— Певна річ. Вона має напрочуд гарний вигляд на твоєму пальчику.

Я пильно дивилась на нього, намагаючись розшифрувати ту емоцію, яка жевріла десь біля поверхні. Він також пильно поглянув на мене, і вдавана байдужість миттю розтанула. Він весь світився, його янгольське обличчя сяяло від задоволення та перемоги. Він був таким осяйним, що моє серце знов закалатало.

Перш ніж я змогла заспокоїтись, він уже цілував мене, в його поцілунку я відчувала тріумф. Я загубила відчуття простору, коли він досяг губами мого вуха, аби щось прошепотіти, але його дихання було таким самим нерівним, як і моє.

— Так. Мені подобається. Ти навіть уявити собі не можеш, як мені подобається.

Трохи задихаючись, я розсміялась.

— Я вірю тобі на слові.

— Ти не заперечуватимеш, якщо я зроблю дещо? — прошепотів він, обнімаючи мене.

— Все, що хочеш.

Але він відпустив мене і став до мене обличчям.

— Все, що завгодно, крім цього, — миттю позадкувала я.

Едвард проігнорував мої слова, взяв мене за руку і також підняв із ліжка. Він стояв переді мною, тримаючи руки на моїх плечах, обличчя його було серйозним.

— Тепер я хочу зробити це як годиться. Будь ласка, будь ласочка, пам’ятай, що ти вже все одно погодилась, а тому не руйнуй цієї миті для мене.

— О ні, — видихнула я, коли він опустився на одне коліно.

— Будь гарною дівчинкою, — прошепотів він.

Я глибоко вдихнула.

— Ізабелло Свон! — він дивився на мене з-під своїх неймовірно довгих вій, його золотисті очі були м’якими і пекучими водночас. — Я обіцяю кохати тебе вічно, кожен окремий день вічності. Чи станеш ти моєю дружиною?

Було стільки речей, які я хотіла йому сказати, деякі з них зовсім не були приємними, інші взагалі були огидні — сентиментальні та романтичні, гадаю, що він ніколи і не мріяв почути від мене таке. Щоб не завантажувати себе всіма цими дурницями, я тільки й прошепотіла:

— Так.

— Дякую, — просто відповів він. Узяв мою ліву руку і поцілував кожен палець, перш ніж поцілувати обручку, яка тепер була моєю.

РОЗДІЛ 21. СЛІДИ

Я дратувалася, що мені доводилось марнувати ніч на сон. Але це було неминуче. Коли я прокинулась, сонце вже яскраво сяяло за вікном, лише маленькі хмаринки квапливо бігли по небосхилу. Вітер коливав верхівки дерев, і здавалося, що весь ліс гойдається врізнобіч.

Едвард залишив мене на самоті, щоб я вдяглася, і я використала цю мить, аби трохи поміркувати. Якось так вийшло, що мій план щодо вчорашньої ночі пішов зовсім не в той бік, куди я розраховувала, і тепер я мала впоратися з наслідками. Незважаючи на те, що я повернула Едвардові обручку так швидко, як змогла, щоб не скривдити його почуттів, моя ліва рука здавалась важчою, ніби та обручка і досі була на пальці, просто невидима.

Це не повинно мене так хвилювати, міркувала я. Подумаєш — якась там мандрівка до Вегаса. Я можу вдягнути щось навіть ліпше за старі джинси, я вдягну свій старий спортивний костюм. Церемонія, звісно ж, не триватиме довго, хвилин п’ятнадцять щонайбільше. Отже, я цілком зможу це витримати.

А потім, коли все скінчиться, Едвард повинен буде виконати свою частину угоди. Я зосереджуся на цьому, і воно допоможе мені забути про решту обставин.

Він сказав, що я не мушу розповідати нікому, і я збиралась так і вчинити. Але з мого боку було дуже нерозсудливо забути про Алісу.

Каллени повернулись додому близько опівдня. Я відчула,

Відгуки про книгу Затемнення - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: