Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– Ти хочеш купити їй це кольє? – Здивовано запитала Тіна. – Чи не надто для першого подарунка?

Маркус вдав, що сумнівається, і підійшов до Тіни ближче. Він плавно ковзав поглядом по її грудях та обличчю, нібито розглядаючи прикрасу. А вона покірно стояла, зовсім не підозрюючи про те, що коїться в душі та думках досвідченого сіроокого спокусника.

– Мабуть, ти маєш рацію.

– Тепер я можу це зняти? – запитала Тіна, боячись навіть руками торкатися дорогоцінної прикраси, посипаної смарагдами та діамантами.

– Ти перша жінка, яка так поспішає зняти це дороге намисто, – зауважив Маркус.

Тіна нічого не відповіла. Звільнивши свою шию від кайданів обурливо дорогої речі, вона вважала, що змогла догодити своєму начальникові, і з легкою душею збиралася попрощатися з ним і поїхати додому. Вона дістала з сумочки телефон, щоб подивитися, котра година, та перевірити пропущені дзвінки, адже на роботі включала беззвучний режим. Її очі округлилися, а рот злегка розкрився побачивши кілька пропущених дзвінків від Еріка Адлера.

– Все в порядку? – пролунав голос Маркуса за спиною.

Здригнувшись від несподіванки, вона підвела голову і обернулася до нього обличчям.

– Все нормально. Я можу піти?

– Я відвезу тебе додому.

– Тільки не це! – засміялася Тіна, витягнувши руки, наче захищаючись від його пропозиції. – Скористаюся послугами таксі.

Маркус цього разу не тиснув на неї, хоча в нього й виникала думка, чи не запросити її сьогодні для поглибленого знайомства в якесь приємне містечко. Він уже знав, що Тіна належатиме йому доти, доки він не відпустить її. Але на перших етапах слід було заслужити її довіру та прихильність.

– Тоді дозволь мені хоча б посадити тебе в таксі, – він променисто посміхнувся.

– І в цьому також немає особливої ​​потреби. Я сама з усім розберуся.

Вона обійшла Маркуса і попрямувала до виходу, згоряючи від нетерпіння передзвонити Еріку.