Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Два тижні на новій посаді Тіна працювала не покладаючи рук. Велика відповідальність не лякала Тіну, а стимулювала, допомагала менше сумувати і не думати про Еріка. Вона навчалася з великою запопадливістю та ентузіазмом, намагалася вникати у всі тонкощі своєї роботи, але цього виявилося замало. Сьогодні Тіна чекала на приїзд свого керівника і трохи нервувала.

Маркус з'явився у магазині ввечері. Він був у чудовому настрої і, променисто усміхнувшись Тіні у всі тридцять два ідеально рівних зуби, з порога заявив:

– Я забираю тебе. Мені потрібна твоя допомога, терміново!

Тіна здивовано розкрила рота. Її колишня керівниця, Інга, яку Тіна не захотіла звільняти, тепер працювала в цьому магазині звичайним консультантом і зараз єхидно посміхалася, мовляв: тепер зрозуміло, як ти здобула мою посаду. Маркус, простеживши за поглядом Тіни, теж помітив цю усмішку. Він з несхваленням насупив брови:

– Чому ця жінка все ще тут працює?

– Це я… – нерішуче почала Тіна, – винна.

Тіна відчувала, як її пульс почастішав, а на щоках виступив рум'янець. Щоб зізнатися в тому, що не давало їй спокою, була потрібна мужність.

– Я недостатньо компетентна для займаної мною посади та…

Маркус нервово видихнув повітря, даючи зрозуміти, що незадоволений і хоче, щоб вона замовкла.

– Загалом це Інга керує магазином, а я їй допомагаю, – чесно зізналася Тіна, і їй навіть полегшало.

Вона чудово розуміла, чим обернеться для неї ця заява, але все краще негативних наслідків невмілого керування магазином.

Інгрід, здавалося, заціпенів, вся зблідла. Тіна не надала цьому значення, а дарма. Підступна помічниця підробила звіти з метою підставити Тіну і тепер з жахом чекала, що буде далі.

– Добре, якщо так хочеш, то я повертаю все, як було раніше. Сподіваюся, до всіх дійшло, що зараз сталося? – звернувся Маркус до Інгрід.

Жінка ошелешено витріщалася на молодого чоловіка очі, осмислюючи, чим їй обернеться власна підступність. Він залишив поза увагою дивну реакцію жінки і знову звернувся до Тіни безапеляційним тоном:

– Але ти все одно поїдеш зі мною!

– Гаразд. Я у вашому розпорядженні до кінця робочого дня, а це лише одна година двадцять хвилин, – делікатно натякнула Тіна на ту обставину, що вона йому не прислуга і не зобов'язана потурати дивним капризам.

Тіна не стала перевдягатися, схопивши свою сумочку, вона стрімко вискочила з магазину на вулицю слідом за Маркусом.

Її шокував вигляд припаркованого біля узбіччя байка. Маркус впевнено сидів на цьому красивому, потужному чорному, як ніч, мотоциклі. Помітивши Тіну, він спокійно простяг їй шолом і підбадьорливо кивнув у бік заднього сидіння:

– Сідай!

– У мене машина за рогом припаркована, – рішуче повідомила Тіна, вхопившись за ручку сумочки, щоб приховати тремтіння в руках.

– Ми поїдемо на моєму мотоциклі, – лаконічно сказав він.

Настороженим обличчям Маркуса, Тіна зрозуміла, що вигадувати відговорки марно.

– Пробач, але на «це» я не сяду! Просто поїду за тобою своєю машиною.

Кілька секунд Маркус серйозно дивився на неї. Його очі блищали сталевим відливом, а легкий вітер грався чорним волоссям.

– Ти ж зараз пожартувала, так? – здивовано спитав він, зосередившись на її обличчі.

Тіна сподівалася, що не видала свою паніку.

На своєму величезному мотоциклі Маркус виглядав вражаюче та грізно. Тіна поки була мало знайома з цим привабливим чоловіком, але він справляв на неї враження небезпечної людини, яка вміє маніпулювати людьми. А ще в його погляді іноді прослизало щось приховане, лякаюче. Проникливий, розважливий погляд, від якого хололо в душі. Він усміхався і хотів здаватися привабливим хлопцем, але це перше враження було оманливим. Тіна добре зналася на людях і знала, що Маркус – чоловік, з яким краще не сваритися. І все-таки в даний момент страх швидкої їзди на мотоциклі був куди сильнішим за лякаючого погляду Маркуса.

– Я дещо невідповідно одягнена для їзди на мотоциклі. На мені вузька спідниця і туфлі на підборах, – доброзичливим тоном пояснила Тіна.

– Та ти, виявляється, боягузка. Ось вже неочикував!

– Це не так! – обурилася вона, нервово вихопивши з рук Маркуса шолом. – Просто я вважаю, що мотоциклісти, які несуть дорогою на величезній швидкості, є загрозою безпеці для інших людей. Щоб ти знав, я стала свідком того, як мій близький друг розбився на мотоциклі.

Маркус слухав її голосіння з таким виглядом, ніби вона несла справжню маячню. Але коли він заговорив, голос його був м'яким.

– Я розумію, що насправді ти боїшся не небезпечної їзди, а довірити комусь своє життя, – він зробив невелику паузу, а потім із делікатною, але переконливою наполегливістю продовжив: - Але що, якщо цей "хтось" виявиться дуже симпатичним, милим хлопцем та гарантує тобі повну безпеку? Хіба є сенс відмовлятися від приємної подорожі? Все, що від тебе буде потрібно, – це смирно сидіти за мною і міцно триматися, щоб не впасти. Повір мені, у цьому немає нічого складного.