Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– У цьому ресторані готують найсмачніше в місті. Я хотів би, щоб сьогодні ти обов'язково щось спробував. Справа в тому, що багато років тому рецепт одніїєї із страви вигадав твій прадід і звелів приготувати кухареві цього ресторану. З того часу з'явилася традиція суботніх сімейних вечорів у цьому затишному ресторані, в якому смачно годують не одне покоління Адлерів.

Ерік скривився:

– Я дуже за вас радий. Пропоную перейти до розмови, тема якої мені цікавіша, ніж традиції вашого дружного сімейства.

Олександр відчув огидну сухість у роті, тому взяв склянку води та зробив маленький ковток. Він знав, про що так прагне поговорити юнак, і трохи панікував.

– Добре, Ерік. Але я почну першим, якщо ти не заперечуєш?

Ерік кивнув, продовжуючи напружено дивитись на Олександра.

– Якщо ти запитуєш, чи змінюються люди, усвідомивши свої помилки, я відповім, що так, – Олександр важко зітхнув і продовжив: – Я повинен вибачитися перед тобою, Еріку, адже довгі роки свідомо ігнорував твоє існування і помилявся в багатьох речах. Але я прошу тебе дати мені шанс виправитись.

Мабуть, його слова не викликали належного ефекту, а скоріше навпаки – спровокували негативну реакцію та обурення у Еріка. Він стиснув щелепи, наче пригнічуючи хвилю люті.

– Чому мій батько відмовився від мене?

Ерік поставив питання, на яке Олександр не хотів відповідати. Але відповісти, мабуть, доведеться.

– Артур не любив твою матір, відповідно, не любив і тебе. Їхній шлюб був лише вигідною угодою, яка, на жаль, обернулася найжахливішими наслідками.

Схоже, Ерік не почув нічого нового, його обличчя залишилося безпристрасним.

– А як щодо вас? – заганяв його у куток юнак.

– Я у всьому підтримував сина, – винно констатував Олександр.

– Дякую за чесність! – Отруйно і глузливо вимовив Ерік, холодно посміхнувшись.

Подавшись уперед, Ерік поклав лікті на стіл. Лукаво блиснувши очима, він, карбуючи кожне слово, промовив:

– У цьому випадку говоритиму з вами так само відверто. Я віддаю перевагу жорсткій, але зрозумілій розмові. Ви мені байдужі! Мене не хвилюють ваші нікчемні спроби вибачитись, нібито виправитися, загладити провину. Адже ми обоє розуміємо, що особисті стосунки тут ні до чого. Вам потрібний спадкоємець! І дбаєте ви виключно про величезний капітал, який тепер нікому передати. – Зробивши невелику паузу, Ерік впевнено і твердо заявив: – Так от, я Адлер! І готовий посісти своє законне місце. Тому що воно по праву має належати мені!

Олександр, досвідчений стратег і бізнесмен, з неабияким задоволенням визнав, що його син успадкував від нього не лише зовнішність, а й незламний характер, холоднокровність, практичний гнучкий розум, уміння справити правильне глибоке враження своєю рішучістю, мужністю. І, звичайно, вміння ризикувати. Ерік у разі йшов ва-банк. Олександра могла обурити зухвала поведінку юнака.

Декілька хвилин вони напружено дивилися один одному в очі, ніби читаючи думки, зважуючи все за і проти, після чого Олександр розсміявся голосно і весело:

– Так, Еріку, ти справжній Адлер!