Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Колись Ерік відчайдушно хотів повернути Лору у своє життя і цим врятувати свою душу від вічних мук та руйнування. Шукав будь-який спосіб. У результаті, коли знайшов Адель, пізнав муки наче в пеклі. Вона стала постійним нагадуванням про ту фатальну помилку, наслідків якої вже неможливо виправити.

Лора жорстоко покарала їх обох. Провчила. Він був такий злий на неї! Навіть зараз, за ​​два роки після її похорону. Час не лікує. Воно вчить забувати. Примушує змиритись і жити далі. Ерік придушив у собі бажання закричати на все горло. Так бувало щоразу, коли він згадував Лору. Дуже боляче згадувати про неї. Як вона могла так вчинити з ним? Вбити себе напередодні їхнього весілля!

Він звинувачував у цьому себе і, звичайно, Маркуса. Вони разом довели Лору до самогубства! Як би там не було, а зараз більше не мало сенсу гнатися за примарою Лори. Це шлях самознищення.

Ерік усвідомив всю дурість всієї початкової витівки відразу після того, як зрадив Адель з Тіною. Адже Лорі він був безмежно відданий. Адель пробуджувала в його душі те нестерпне, тяжке розчарування, яке він відчув відразу після звістки, що Лора вбила себе. Дивився на Адель, а бачив Лору. Іноді він гальмував себе, щоб назвати Адель іншим ім'ям. Це справжнє божевілля! Нічим іншим Ерік не міг пояснити свою шалену витівку. Його зупиняло лише небажання поранити та образити своїм вчинком Адель. Але у світлі нових обставин церемонії безглузді.

Щодо Тіни все було набагато складніше. Він сам відштовхнув її. Вона нічого йому не винна.

Його роздуми порушив телефонний дзвінок.

– Тіна! Вітання! Дозволила собі передзвонити мені, – сказав Ерік, недбало покрутивши телефон у руці. Він придушив у собі гнів і постарався відповісти на дзвінок спокійним, безпристрасним голосом.

Почувши його банальне «привіт», Тіна зазнала припливу солодкого щастя та підйому небувалої енергії. Наче й не жила до цього моменту, а спала, як зомбі в анабіозі.

– Вибач, що не відповіла одразу. Я на роботі ставлю телефон на беззвучний режим.

– Де ти зараз? – Запитав він запитання доброзичливим тоном, але Тіні почулося деяке невдоволення в його тоні.

– Їду в таксі до магазину, де працюю. Я там на парковці лишила свій автомобіль.

Ерік чомусь мовчав, і це трохи дратувало Тіну.

– Чому ти дзвониш мені? – З надією поцікавилася вона.

– Я ненадовго повернувся до міста. Закінчу деякі справи і знову повернуся до Нью-Йорка.

– Назавжди? – Не втрималася від запитання Тіна.

– Поки що складно сказати. Найімовірніше, у найближчі місяці на мене чекають часті відрядження.

Тіна відчула, як душа затужила гірко-гірко.

– Отже, дзвониш, щоб попрощатися? Чи хочеш побачитися востаннє?

– Можливо.

– Якщо вибір залежить від мене, то я хочу побачитися з тобою.

Тіна розуміла, що неприпустимо бути наполегливою і самій йому нав'язуватися, але вона найбільше у світі хотіла зустрітися з Еріком. Просто побачити його вродливе обличчя, поговорити з ним – і нічого більше. Хоча б це!

– Тоді неодмінно побачимося, – загадковим тоном сказав Ерік і відключив телефон.

Тіна незрозуміло дивилася на свій телефон. Що це означає, чому він кинув слухавку? Вона хотіла знову передзвонити йому, але гордість збунтувалася проти такої дурниці. Закинувши телефон у сумочку, Тіна замислилась. Його голос звучав незвично, здавлено, наче він був чимось дуже засмучений.

Тим часом таксист зупинив автомобіль. Вона розрахувалася за проїзд і попрямувала на парковку. Порилася у сумочці і знайшла ключі від машини. Хотілося якнайшвидше дістатися до будинку. Не хотілося нікого бачити чи чути, вона була сконцентрована на думках про Еріка. Перед очима  стояло його красиве обличчя і неперевершена посмішка.

Тіна знайшла поглядом свій автомобіль і зупинилася на ходу, ледь не спіткнувшись. Поруч був припаркований знайомий чорний Maserati Quattroporte, седан-купе класу люкс, з нього виліз чоловік. Вигляд імпозантного, стильного Еріка, що стоїть навпроти, знерухомив її. Вона не могла надивитись на Адлера.

Шикарний чоловік у бездоганно пошитому дорогому костюмі, ніби зійшов із обкладинки глянсового журналу. Його гарне, гладко виголене, свіже і бездоганне обличчя було навіть краще, ніж вона запам'ятала. Цей погляд темних очей упивався в її обличчя, в ньому Тіна розчинилася миттєво, добровільно віддаючись у полон своїх почуттів до Еріка. Кожна клітина душі вимагала кохання, його взаємності. Але він дивився без жодного виразу і мовчав, не рухаючись з місця.

"Ну і нехай! Я люблю його. Люблю!" – промайнуло в голові Тіни.

Змірявши Еріка поглядом закоханої дівчинки, вона, рішуче вкривши відстань між ними лише кількома широкими кроками, обняла юнака. Обхопивши його шию руками, притулилася всім тілом і вп'ялася в губи Еріка, не кажучи ні слова. Вона вважала безглуздими, недоречними будь-які словесні суперечки чи пояснення. Якщо він приїхав, то їхні бажання збігаються. Решта не має значення.

Ерік стояв нерухомо. Він не обійняв її, не відповів на поцілунок. Тіна зрозуміла це і різко відсахнулася, відчувши себе незатишно.

Що ж я наробила? Адлер, схоже, з іншою метою зараз відвідав мене. Цього не може бути, я таку дурість щойно здійснила, – твердила Тіна, не маючи уявлення про причину його візиту. Що сказати тепер, щоб згладити цю незграбну сцену? »