Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Мергеріт твердить, що спочатку він не мав наміру її вбивати, — зауважив Богдан. — Невже він бреше?

— Не бреше. Спочатку Мергеріт хотів, щоб ми її заарештували. З цією метою він з’явився до відділку міліції й подав оту заяву, а потім пообіцяв, що, користуючись своїми здібностями «детектива», нападе на її слід. Це була для нього небезпечна гра. І в цьому він зрештою переконався. Він вирішив її ліквідувати, що було не меншою помилкою. Щоб ми не сумнівалися в її вині, він сховав конверта з копіркою між книжок, де ми його й знайшли. Отак приблизно все це відбувалося, — закінчив майор.

Богдан почав весело сміятися.

— Чого ви смієтеся? — здивовано спитав полковник.

— Згадав, який вигляд мав Мергеріт, коли товариш майор показав йому ордер на арешт. Він був приголомшений і не міг зрозуміти, як ми його запідозрили.

У свою чергу, згадавши це, задоволено посміхнувся і Дуку:

— Ні коли я прочитав його заяву в міліцію, ні коли говорив з ним, я зовсім його не запідозрював. Лише коли дізнався від Балтазара, що Меланія Сакеларіє працювала на двох хазяїв, я зрозумів, що все, про що він говорив, було брехнею. Він брехав, що, сховавшись від дощу на вулиці Фініті, випадково помітив оту жінку. Насправді ж, не довіряючи вже їй, Мергеріт стежив за нею і побачив, як вона заволоділа конвертом, що його принесла Нора Солкану, і який вона потім передала Балтазарові. Особливо кинувся мені у вічі його «оптимізм», що зрештою він із своїм талантом детектива натрапить на слід таємничої незнайомки з чарівним голосом. Розповідаючи нам цю нісенітницю, Мергеріт готував грунт для першого варіанта свого плану, тобто позбутися Меланії Сакеларіє, передаючи її нам. І спостереження за ним, і обшук у будинку його матері під- твердили, що ця підозра була цілком виправдана. Зрозуміло, товаришу полковник?

— Це зрозуміло. Але не зрозумілі оті дивні самогубства.

— Ви маєте рацію, товаришу полковник. Самогубства й справді дуже дивні, не мали будь-якого виправдання. Наприклад, Пенделяну. Не дурний хлопець. Навпаки. Доказом може бути той факт, що він грав з нами дуже тонко. На допиті він розповів нам майже правду…

— Тобто? — хотів знати Богдан, який не розумів, що мав на увазі Дуку.

— Адже так! Чи заперечував він, що знайомий з сім’єю Сіміонеску? Ні! Може, заперечував, що заходив у їхню квартиру за їхньої відсутності? Теж ні. Але визнаючи ці факти, він їм надав фальшивого тлумачення, вигадуючи історію з листами від Ірини Сіміонеску, листами, які він з обережності наперед виготував. Більш того, він осмілився присвоїти Ірині Сіміонеску чарівний голос Меланії Сакеларіє, його резидентки. Ні, Пенделяну зовсім не дурний. Він ледве нас не обдурив. З другого боку, його як шпигуна, мабуть, дуже цінували, бо Балтазар, приїхавши сюди, спочатку входить у контакт з ним. І не зважаючи на все це, він повісився тоді, коли ніяка безпосередня небезпека йому не загрожувала (я вже нічого не кажу про дивний зміст записки, яку він залишив перед тим, як накласти петлю на шию. Вона, мабуть, була спеціально вигадана, щоб усе заплутати). А потім самогубство Нори Солкану. У неї було ще менш причин для цього, ніж у Пенделяну, бо на неї не падало жодної підозри. І незважаючи на це, вона вистрибнула з вікна.

— Чому? — спитав Богдан.

Та Дуку, мов і не чуючи запитання, продовжував:

— В порівнянні з Пенделяну і Норою, самогубство Финтинару ділком виправдане: він випив отруту, коли ми оточили будинок і коли не було жодного шансу на порятунок. Але як пояснити спробу покінчити самогубством, що її робила Матильда Григоріу, яка зовсім невинна?

— І чим, на вашу думку, можна це пояснити?

Цього разу запитав полковник Рареш.

— Товаришу полковник, ми ніколи не взнаємо справжньої причини цих дивних самогубств. Однак, на мою думку, Меланія Сакеларіє мала велику гіпнотичну силу. Ми, на превеликий жаль, не мали змоги чути її голосу. Отже, не знаємо, як треба розуміти отой вираз: «чарівний голос». Особливо я схильний думати, що її голос здавався чарівним завдяки силі гіпнозу. Подумайте, наприклад, як поводився Бакалу: він не міг встояти перед її чарівним голосом, переодягся за жебрака і погодився робити все, що вона наказала. Іду іще далі, товаришу полковник, і заявляю, що не виключено, що гіпноз Меланії Сакеларіє проявився не лише в цій формі мовного гіпнозу, але й у гіпнозі на віддалі, телепатичному гіпнозі. Якщо це припущення вірне, тоді зрозуміло, що Нора Солкану і Парасків Пенделяну покінчили самогубством не через докори сумління чи страх перед наслідками, а тому, що Меланія Сакеларіє, користуючись своєю силою гіпнозу, змусила їх до цього…

— Згодний, Менеїле. Ваше припущення пояснює незвичайність тих двох самогубств. Певно, і спробу самогубства Матильди Григоріу ви пояснюєте цією ж причиною?

— Звичайно, товаришу полковник.

— Але чого могла бажати Меланія Сакеларіє, щоб Матильда Григоріу покінчила самогубством, якщо вона не належала до її агентів?

— Ми не повинні забувати, товаришу полковник, за яких обставин Матильда Григоріу намагалася плигнути з балкона. Я й Богдан допитували її, і мікропередавач, що був під кришкою стола, передав усе їй…

— Меланії Сакеларіє?

— Звичайно. Передав їй зміст бесіди між ними й Матильдою Григоріу. Меланія Сакеларіє, безсумнівно, знала про дружбу між Матильдою Григоріу та Пенделяну, але не знала, як багато говорив Пенделяну своїй подрузі, тобто не знала, що він розголошував їй щось стосовно неї, Меланії. Згадайте, що Матильда Григоріу кинулася вперед, щоб викинутися з балкона, саме тоді, коли я запитав її про жінку з чарівним голосом. Що це могло значити? А те, що Меланія Сакеларіє, боячись, щоб Матильда не відкрила нам чогось, що стосувалося безпосередньо неї, телепатично наказала їй покінчити самогубством.

— Так, цікаве припущення…

— Якому судилося назавжди лишитися лише припущенням.

— Але ж вірним,