Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Повернемося до попередньої бесіди. Я хочу запитати вас, як ви розцінювали б вашу місію до Румунії, якби ми вас не затримали?

— Задовільно, пане слідчий. Тільки задовільно. І це лише через оте дурне самогубство Нори Солкану.

— Чому лише задовільно? Ви ж мали копію доповіді, яку Нора Солкану передрукувала на машинці, а там досить даних про танк, яким цікавиться трест. Не кажучи вже про те, що на магнітофонній стрічці апарата, винайденого інженером Бакалу, записано частину доповіді однієї компетентної людини під час наради.

— Це ви про інженер-полковника Октава Стратилата, начальника Нори Солкану? Знаю.

— Я ще не закінчив…

— Пробачте, що я перебив…

— Отже, якщо ви одержали те, що хотіли, заради чого приїздили до Румунії, чому ви розцінюєте вашу місію лише як задовільну?

— Самогубство Нори Солкану стало для нас великою невдачею.

— Зате її втрата компенсована тим, що ви маєте винахід інженера Бакалу.

— Чудовий винахід, без сумніву. Але трест набагато більше виграв би, коли б зумів вивезти його з країни. Інженер вартий мільйонів…

— Пане Балтазаре, про інженера Бакалу ми ще поговоримо. А тепер розкажіть про мережу ваших агентів. І з кого вона складається. Прізвища, імена, адреси. Хто нею керує…

— Мережа більше не існує. Це друга велика невдача.

— Як?

— Саме так! Більше не існує. Усі агенти мертві або заарештовані. За винятком одної особи.

— Резидента?

— Резидентки. Бо це жінка. Вірніше, колишньої резидентки. Зараз вона вже не є нею. Я її зняв. Зраджувала. Працювала на трест і ще на когось.

— На кого ж?

— На якусь державу.

— Назвіть її.

— Сам не знаю. Лише певний, що працювала для двох господарів.

— Її ім’я?

— Меланія Сакеларіє.

— Це жінка з… чарівним голосом?

Балтазар дуже здивовано позирнув на Дуку:

— Так, справді, голос її особливий, з приємним тембром. Так… так… Як я пригадую, її голос дійсно чарівний. Отже, ви її знаєте? Але чому ж тоді ви її не заарештували?

— Де вона живе?

— Вулиця Орландо, номер шість-біс.

— Перерахуйте інших агентів з мережі.

— Я вам сказав: мережі вже не існує.

— Все ж таки, назвіть, хто до неї входив.

— Нора Солкану — покінчила самогубством; Парасків Пенделяну — також; Матей Корбяну — заарештований; Финтинару — покінчив самогубством. Нарешті, Меланія Сакеларіє, яка вам відома, та яку, не знаю чого, ви помилували. Невже знищення мережі — це наслідок не вашої пильності, а її зради?

— Ні.

— Та коли б вона і вчинила таке, я ніскільки не здивувався б. У неї розум і жорстокість надзвичайні. Але гадаю, ви самі в цьому переконаєтесь, якщо досі ще не мали змоги переконатися.

— Пане Балтазаре, у вас не знайдено ні копірки Нори Солкану, ні магнітофонної стрічки. Де вони?

— Трест їх не одержав, хоч я їх і мав. їх викрала в мене Меланія Сакеларіє.

— Пане Балтазаре, ваше пояснення неправдоподібне.

— Чому?

— Копірку передала вам сама Меланія Сакеларіє. Правда ж?

— Вірно! Вона принесла мені майже відразу ж, як дістала її…

— Якщо копірка спочатку була у неї в руках, то чому треба було потім її красти? Тут щось не те.

— Але зверніть увагу на те, що тоді, коли вона її мені передала, я щойно прибув до Румунії й мав авторитет представника тресту. Хоч Меланія й відчувала, що трест її запідозрює, але не мала жодного бажання, щоб ця підозра перетворилася на певність. Тому одразу, як я прибув до Бухареста, вона намагалася увійти до мене в довіру, сподіваючись обдурити мене, щоб я залишив її резидентом. Та коли зрозуміла, що це їй не вдасться, то перейшла в атаку…

— А чи не вкрала у вас Меланія Сакеларіє і магнітофонну стрічку?

— Ви вгадали.

— Дуже дивно! Ви, Великий Балтазар, вирішили облишити поле бою, хоч наслідки вашої діяльності були катастрофічні.

— Пробачте, але не розумію, як ви дійшли такого висновку? Катастрофічні наслідки..». Але чому? До Румунії мене надіслано з точною місією: дістати технічні-дані танка А. N. Одержавши копірку, я міг покинути Румунію вже через сорок вісім годин після того, як сюди прибув. Якби трест знав, що через Нору Солкану зможе одержати потрібні дані, мене зовсім не посилали б сюди. На жаль, ніхто не знав, що відбудеться військова нарада, на якій інженер-полковник Стратилат. прочитає доповідь, текст якої друкуватиме Нора Солкану, — доповідь, яка містить усі, геть усі дані, потрібні трестові.

— Ви не виїхали через сорок вісім годин, а копірку у вас викрали, — іронічно сказав Богдан.

— Так, але після того, як я зробив копію.

— Яким чином?

— Дуже просто: уся доповідь у мене в голові. Так само і магнітофонна стрічка.

— Що ви хотіли робити з апаратом, якого винайшов інженер Бакалу?

— У жодному разі не брати його з собою, якщо сам винахідник виїжджає до нас.

— Ви не думали, що спроба вивезти Бакалу могла зазнати невдачі?

— Це було малоймовірно. Бо план — ви самі це повинні визнати — був дуже безпечний. Бакалу, звичайно, встиг би виїхати, якби отой дурень Корнеліс не нализався й не вчинив бешкету. Однак для перестраховки я взяв у інженера детальну схему апарата. Спочатку він вагався, не хотів давати, але нарешті я його