Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

Дуку швидко роздягнувся, але заснути ніяк не міг. Він бачив Балтазарів труп, що лежав на спині серед кукурудзяного поля. Бачив також і Детунату з виряченими й червоними від безсоння чи, може, від сліз очима, з блідим обличчям, із синіми тремтячими вустами. Він ввімкнув нічник і почав нишпорити в шухляді тумбочки, шукаючи снотворного. Та не встиг його ще знайти, як пролунав телефонний дзвінок. Він спочатку вирішив навіть не брати трубки, бо знав з досвіду, що після телефонної розмови вночі він уже не зможе заснути,

Лише після того як дзвінок пролунав кілька разів, Дуку наважився відповісти.

— Товариш майор?

— Так, це я!

— Товаришу майор, вас турбує черговий офіцер капітан Дрокан. Дозвольте доповісти…

— Доповідайте, товаришу капітан, доповідайте, що в біса там трапилося, — перервав його Дуку, такий стомлений, що вже не в змозі був контролювати свої нерви. — Та скоріше, скоріше, бо помираю, так хочу спати.

— Товаришу майор, я дістав телефонне повідомлення- блискавку від прикордонного пункту Єпіскопія Біхорулуй. Чверть години тому вони затримали людину, яку ви наказали заарештувати.

— Яку людину, капітане Дрокан, яку людину?

— Я не знаю. Мені повідомили, що ви наказали затримати якогось типа, навіть якщо його паспорт буде в порядку.

— І вони його затримали?

— Так.

— Товаришу капітан, та людина мертва вже п’ять днів.

— Товаришу майор, я доповідаю лише те, що мені повідомили. Та якщо ви кажете, що та людина мертва вже п’ять днів, то, мабуть, вони його з кимсь сплутали.

— Сплутали!

— Але що їм сказати, бо вони чекають наказу?

— Котра година?

— Третя!

— Я вам подзвоню через п’ять хвилин.

Поклав трубку, потім почав схвильовано ходити по кімнаті. Часом він шепотів якесь слово без жодного зв’язку з попереднім. Часом жестикулював, ніби розмовляв з кимось невідомим, і намагався жестами надати більшої вагомості своїм доказам. По тому раптом зупинився, обличчя його осяяла ледь помітна посмішка, він стукнув долонею по лобі й набрав номер чергового офіцера.

— Капітане, подзвоніть, будь ласка, в наше обласне відділення, щоб вони забрали порушника в прикордонників і терміново привезли його літаком до Бухареста.

Дуку поклав трубку. І вже набрав дві цифри з Богданового телефону, та роздумав:

«Хай він спить, бідний хлопчик. Нема сенсу ще й його підігрівати».

Він ліг у ліжко й відразу ж міцно заснув.

Була одинадцята година, коли Дуку повідомили, що порушника, заарештованого на прикордонному пункті Єпіскопія Біхорулуй, через кілька хвилин приведуть до кабінету. І Дуку й Богдан були схвильовані. Це вперше вони так дуже хвилювалися. Такі були стривожені, що для розрядки Дуку пішов закрити сейф, а Богдан почав викидати у кошик недокурки з попільниці. Через кілька хвилин людину, яку вони так нетерпляче очікували, завели до кабінету. Не було жодного сумніву: це був Балтазар! За зовнішністю той самий Балтазар, якого добу назад вони знайшли на кукурудзяній дільниці. Труп, який уже розкладався. Співробітник, який супроводив його, поклав на письмовому столі рапорт на півтори сторінки й паспорт заарештованого. Дуку швидко прочитав рапорт, розгорнув паспорт і спитав, ніби бажаючи переконатись, чи співпадатимуть відповіді заарештованого з тим, що записано в документі.

— Ваше прізвище?

— Олів’є Корне.

— Це ваше справжнє ім’я?

— Звичайно.

— Однак, може, ви маєте ще одне ім’я?

— Не розумію, що ви хочете сказати?

— Може, я не досить ясно спитав? Я хотів довідатися, чи не відомі ви й під іншим іменем? Наприклад, яке ваше конспіративне ім’я?

— Боюся, що ви припускаєтесь великої помилки, пане… Пробачте, я не знаю вашого прізвища.

— Для вас я лише слідчий у карних справах. Єдине, що мене цікавить, так це ваші чесні відповіді на мої запитання.

— Пане слідчий, боюся, що ви припускаєтесь великої помилки.

— Хочете сказати, що я вас із кимсь плутаю?

— Не знаю, чи неодмінно ви мене з кимсь плутаєте, але я певний, що ви склали собі хибну думку про мету мого візиту до Румунії.

— Яка ж це мета?

— Туристична, пане. Виключно туристична.

— Ви чули, мабуть, про трест «Небел»?

— Вперше чую. А що він виробляє, отой трест?

— Отже, ви ніколи не чули про трест «Небел»? І, звичайно, твердитимете, що не знаєте генерального директора тресту? Мені невідоме його справжнє ім’я. Кілька років тому він звався «Капітаном далекого плавання». Розумієте, я сподівався, що ви скажете мені його справжнє прізвище.

Шпигун був непорушний. Він мав той самий вигляд, з ледве помітною нудьгою, ніби вся ця історія його зовсім не стосувалася.

— На жаль, не можу задовольнити вашу цікавість.

— Ви любите плавати по Середземному морі?

— Звичайно, в мене є власний вітрильник з мотором.

— І де він зараз?

— В Марселі.

— Скажіть, ваш вітрильник так само комфортабельний, як «Небел II»?

— Тільки що говорили про трест «Небел». Тепер про якийсь вітрильник «Небел II». Чи є якийсь зв’язок між ними?

— Такий самий, як і той, що між вами й трестом «Небел».

— Пане слідчий, тепер ви дійсно мене зацікавили. Скажіть, прошу, про який трест мовиться?

— Трест особливий, шпигунський трест.

— Я не міг навіть уявити,