Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

вас якась причина вважати, що я не виїхав, і вживати заходів, щоб мене затримати на кордоні? Жодної! Логічно жодної! І однак ви мене схопили. Це мені незрозуміло. Тим більше, коли я дізнався від вас, що Боб мертвий, мабуть, застрелений, і, отже, ви знали про план «Фортітюд». Якщо він не говорив, ви повинні були думати, що застрелений — Балтазар. Бо про існування двох Балтазарів ви довідалися лише від мене. Тоді як же ви мене заарештували?

— Пане Балтазаре, питання ставимо ми.

— Знаю!.. Знаю!.. Гадав, однак, що зробите мені цю ласку.

— Пане Балтазаре, на сьогодні досить.

Дуку подзвонив. Старший унтер-офіцер зайшов забрати Балтазара. Дуку полегшено зітхнув. Він був цілком задоволений цим допитом.

— Ну, що скажеш, старий? — спитав Богдан.

Дуку не встиг відповісти, бо саме задзвонив телефон.

III. МЕЛАНІЯ САКЕЛАРІЄ

Квартира була на третьому поверсі. Богдан, якого супроводив молодший лейтенант Пічоруш, мав у кишені ордер на арешт Меланії Сакеларіє. Він дзвонив кілька разів, але ніхто не відповідав. Зате чути було, як у квартирі гавкає собака.

— Мабуть, її нема дома, — сказав Пічоруш.

Богдан не відповів. Йому не подобалося гавкання собаки, яке згодом перетворилося неначе на якесь виття.

— Пічоруше, собака гавкає чи виє? — спитав Богдан.

— Товаришу капітан, він швидше виє, ніж гавкає.

— Ой, здається мені, що ми прийшли запізно.

— Гадаєте, що пташка випурхнула?

— Ні, не те. Цей собака… Розумієш, так виє собака по мертвому господарю.

— Невже?

Через п’ять хвилин Богдан і Пічоруш були в квартирі. Собака вибіг їм назустріч, махаючи хвостом і повискуючи, і повів їх до спальні. На підлозі біля ліжка вони побачили Меланію Сакеларіє. Богдан зрозумів, що жінка застрелилась, біля неї лежав пістоль. Після того, як вона застрелилася, він випав у неї з руки.

— Товаришу капітан, боюся, що ми спізнилися.

— Повідомте черговому прокуророві. Товаришу майору я повідомлю сам.

Хвилин через десять прибули експерти й почали свою роботу.

Знайшли сто тисяч лей, схованих серед брудної білизни, копірку, але ні магнітофонної стрічки, ні апарата, ні його схеми не було знайдено. Можна б зробити такі припущення. Меланія Сакеларіє їх десь сховала або віддала їх на збереження комусь із спільників. І те й друге припущення були малоймовірні. Балтазар назвав імена всіх членів мережі, і важко було припустити, щоб він навмисно приховав ім’я того спільника. Більш того, якщо у Меланії Сакеларіє дійсно десь був надійний сховок, чому тоді вона не сховала там і копірку? А якщо існував ще один спільник, не викритий Балтазаром, то чому Меланія не дала йому на збереження разом зі стрічкою й апаратом і копірку?

Таємниця прояснилася, коли судовий лікар встановив, що Меланію Сакеларіє було застрелено з дуже короткої відстані, а отже, це було не самогубство.

— Дуку, а чи не Балтазар послав її на той світ? — висловив свою думку Богдан.

— Ти так гадаєш?

— А чому б таке не було можливе? Чи не Балтазар говорив нам, що Меланію Сакеларіє слід було б ліквідувати? Тоді, коли він вирішив її покарати, Корбяну ще не було заарештовано, а Финтинару ще не отруївся. Але після арешту першого й самогубства другого її ліквідація стала неможливою, бо вже не було кому виконати вирок. І що тоді лишилося робити Балтазарові, як не послати її на той світ власноручно?

— Ні! Меланію Сакеларіє знищив не Балтазар.

— Не Балтазар? А хто?

— Май терпіння, хлопче! Ось-ось дізнаєшся.

— Коли?

— Ще сьогодні ми зможемо заарештувати вбивцю Меланії Сакеларіє.

— Старий, не муч мене, благаю тебе!

— Я тут ні до чого, хлопче, ти сам себе мучиш. На мою думку, було б набагато краще, якби ти добре подумав сам. І побачиш, що нема чого мучитися.

Після обіду того ж дня Дуку сидів у кабінеті й оглядав відбитки пальців, взяті в квартирі Меланії Сакеларіє. Їх було взято з рами картини, за якою були коштовності. Отже, хоч вбивця і знав про цей скарб, але нічого не взяв. Це означало, що причиною злочину була не крадіжка, а щось інше. Що саме, не важко здогадатися: магнітофонна стрічка й апарат. Оволодівши ними, злодій убив її. А чи мав він і копірку? Якщо так, то чому не взяв і її?

Задзвонив телефон. Перед тим, як підняти трубку, Дуку глянув на годинника. Була шоста година вечора.

— Алло? Слухаю!

— Товаришу майор, доповідаю, що прийшов Мергеріт С. Мергеріт.

Дуку прикрив долонею трубку й звернувся до Богдана, який щойно прийшов до кабінету.

— Проведи сюди, будь ласка, Мергеріта С. Мергеріта. Він пунктуальний, мов німець.

А потім сказав тому, хто дзвонив:

— Зараз по нього прийде капітан Тудорашку.

Через кілька хвилин Мергеріт С. Мергеріт переступив поріг кабінету:

— Щиро вітаю вас, товаришу майор! — І дуже ввічливо вклонився.

— Сідайте, будь ласка!

Мергеріт С. Мергеріт сів на стілець, що його вказав йому майор, обличчя його було радісне, хоч трохи й схвильоване.

— Товаришу майор, я радий, що допоміг вам. Бачите, я ж вам казав, що викрию її. Недаром я трохи детектив.

Дуку не відповів йому. Пошукав щось у папці й вийняв звідти аркуш паперу.

— Якщо ви трохи детектив, то, може, скажете, що це означає?

Мергеріт С. Мергеріт подумав