Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

усі запобіжних заходів і не боявся. Люсі й гадки не мала, що за нею стежать цілодобово люди з загону Сантіно. Як тільки на її поверсі звільнився номер, його відразу ж винайняв один з найвідданіших людей із загону Сонні.

Дон видужував і невдовзі мав перебрати на себе все керівництво. Сонні був певен: тільки-но дон стане на ноги, фортуна відразу ж повернеться до «родини» Корлеоне. А до того часу Сонні охоронятиме їхню імперію, намагатиметься за служити повагу батька і, оскільки права ватажка «родини» не конче переходять від батька до сина, зміцнить свої шанс на успадкування посади глави «родини» Корлеоне.

Але вороги не гаяли часу. Вони теж проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що єдиний засіб уникнути цілковитої поразки — це знищити Сонні Корлеоне. Тепер п'ять «родин» краще розуміли становище й відчували, що з доном можна буде вести переговори; адже всі знали, який він розважний чоловік. Сонні зненавиділи за його кровожерність, що здавалася варварською. А крім того, свідчила й про неділову натуру. Нікому не хотілося повернення до колишніх бурхливих і непевних часів.

Якось увечері до Конні Корлеоне подзвонила якась дівчина й спитала Карло.

— Хто говорить? — запитала Конні.

Дівчина захихотіла в трубку й відповіла:

— Знайома Карло. Я просто хотіла сказати йому, що сьогодні не можу з ним зустрітися. Мушу поїхати з міста.

— Ах ти ж суко вошива, шльондра ти, — проверещала Конні Корлеоне в трубку. — Чуєш, вошива суко? — ще раз вигукнула Конні. У трубці клацнуло, її поклали.

Того ж таки дня по обіді Карло ходив на іподром і повертався додому пізно ввечері, роздратований програшем, й напідпитку: тепер він завжди носив при собі і віскі. Тільки-но він переступив поріг, як Конні накинулась на нього з прокльонами. Він, не звертаючи на неї пішов до ванної. Помившись під душем, вийшов голий, витерся на очах у дружини й почав наряджатися, готуючись знову повіятися з дому.

Конні стояла руки в боки; обличчя в неї аж пополотніло й вкрилося плямами від люті.

— Можеш не збиратися. Твоя краля дзвонила й сказала, що не може прийняти тебе сьогодні. Ах ти ж бидло задрипане, в тебе стало нахабства давати своїм хвойдам мій телефон? Не навиджу тебе, паскудо! — Конні кинулась на чоловіка, штурхаючи його кулаками і намагаючись подряпати нігтями обличчя. Карло відсторонив її одним порухом м'язистої руки.

— Чи ти сказилася? — сказав він холодно.

Але Конні знала, що він стурбований. Ніби знав, що дівчина, з якою він волочився, могла викинути такого коника.

Конні продерлась під його рукою і вп'ялася йому нігтями в щоки, обдираючи шкіру. Навдивовижу терпляче Карло знову відіпхнув її. Помітивши, що Карло зважає на її вагітність, розлючена Конні розходилася ще дужче. Вона була неабияк збуджена. Адже скоро їй все буде заборонено. Лікар застерігав її проти сексу на останніх двох місяцях вагітності, а їй не хотілося втрачати того короткого часу, що залишився перед тими двома місяцями. Але і бажання завдати Карло фізичного болю також було чимале. А його пригнобленість сповнила її презирливою втіхою. Вона рушила за ним у спальню.

— Сиди вдома. Нікуди ти не підеш.

— Гаразд, гаразд, — відповів Карло, ще роздягнений, у самих трусах. Він любив походжати отак у квартирі, милуючись своєю атлетичною статурою і золотавою смагою Конні кинула на нього пожадливий погляд. Карло силувано усміхнувся.

— Може, даси мені, нарешті, хоч перекусити?

Це трохи втихомирило її: чоловік нагадав про обов'язки, принаймні про один з них. Конні була доброю куховаркою — навчилася в матері. Поки на сковороді нагрівалася телятина з перцем, вона покришила овочі, готуючи збірний салат. Тим часом Карло простягся на ліжку, вичитуючи відомості про завтрашні перегони. Час від часу він прикладався до склянки, наповненої віскі.

Конні зайшла до спальні й зупинилася в дверях, ніби без запрошення їй не вільно було підійти ближче.

— Вечеря на столі, — озвалась вона.

— Я ще не хочу їсти, — відказав він, не зводячи очей від газети.

— Вечеря на столі, — вперто повторила Конні.

— Можеш висипати її собі на с..., — сказав Карло, допив віскі зі склянки й знову налив у неї з пляшки. Він уже немовби забув про дружину.

Конні вернулася на кухню й щосили жбурнула тарілками з їжею об зливальницю. Брязкіт розбитого посуду підняв Карло з ліжка. Від вигляду масних плям і патьоків від телятини з перцем на стінах кухні, хворобливо охайного Карло прорвало.

— Ану прибери, бо приб'ю на місці, як сучку шолудиву, — зловісно сказав він.

— Не діждешся! — відповіла Конні й підняла руки з скарлюченими, мов пазурі, пальцями, готова роздерти шкіру на його голих грудях.

Карло вийшов у спальню, а за мить вернувся зі складеним удвоє ременем у руці.

— Прибери, — наказав він із виразною погрозою в голосі.

Конні не зрушила з місця. Карло замахнувся ременем і стьобнув її по товстому стегні — не дуже сильно, щоб не лишити сліду, однак боляче. Конні відступила до буфета, сунула туди руку, вихопила довгий ніж, яким різали хліб, І підняла його напоготові.

Карло зареготав:

— Ба які ці Корлеоне! У них і жінки — душогуби.

Він поклав на стіл ремінь і ступив до неї. Конні хотіла зустріти його швидким ударом, але важке тіло вагітної жінки уповільнило її рухи, і Карло ухилився від ножа, що цілком насправжки поціляв йому в пахвину. Він легко обеззброїв її й почав бити по обличчю знов не дуже сильно, щоб не лишити слідів. Карло бив і бив, а дружина задкувала від нього довкола столу, аж поки він не загнав її у спальню. Конні вп'ялася зубами йому в долоню, він ледве віддер її за волосся. Карло бив її по щоках, доки вона не розревлася, як мале дівчисько, від болю й образи. Потім презирливо турнув її на ліжко. Хлиснув віскі прямо з шийки — пляшка ще стояла на нічному столику біля ліжка. Тепер він був уже добряче п'яний, його світло-голубі очі божевільно блищали, і Конні перелякалася не в жарт.

Широко розставивши ноги, Карло пив з шийки. Потім захопив пальцями