Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

довідалися, що його підозрювали у готуванні вбивства, запал поліції почав потроху спадати. А крім того, треба було ще сплачувати внески за будинки, придбані на виплат, за машини, пристроювати якось дітей. І без грошей зі «списку» службовці поліції насилу зводили кінці з кінцями. Прибутків від вуличних безпатентних торговців вистачало хіба що на кухоль пива. Відчіпне від штрафів за незаконне паркування машин дає якісь відсотки. Дехто з доведених до краю полісменів навіть почав у відділках лупцювати затриманих підозрілих осіб — гомосексуалістів, дрібних хуліганів та бешкетників. Нарешті вихід було знайдено. Підняли ціну і дозволили «родинам» відновити діяльність. Знову «довірена особа» відділка видрукувала список усіх службовців з позначенням суми, яку кожний з них мав отримувати щомісяця від «родини». Якусь подобу громадського порядку було відновлено.

На Хейгенову пропозицію найняли приватних детективів, щоб охороняти кімнату дона Корлеоне в лікарні. Звісно, вони були лише додатком до набагато грізніших бійців із загону Тессіо. Але й такі заходи не могли задовольнити Сонні. На середину лютого, коли дона вже можна було перевозити, його приставили санітарною машиною в завулок на Лонг-Біч. Будинок переобладнали, і тепер кімнату дона перетворили на справжню лікарняну палату, з усім необхідним на випадок ускладнення. Найняли перевірених медсестер для цілодобового догляду, а доктора Кеннеді за скажені гроші вмовили перебратись у будинок на Лонг-Біч для невідлучної служби в цій приватній лікарні. Принаймні до того часу, коли дон зможе обходитися лише доглядом медсестер.

Сторонній людині тепер неможливо було проникнути до оселі дона. Пожильців за гроші «родини» спровадили на відпочинок до родичів в Італію, а у звільнені будинки поселили озброєну охорону.

Фредді Корлеоне вирядили до Лас-Вегаса вичуняти, а заразом і розвідати можливості для операцій «родини» в шикарному комплексі готелів-казино, що саме починав там виникати. Лас-Вегас входив у імперію гангстерських зграй Західного узбережжя, які ще дотримувалися нейтралітету. Дон цієї імперії гарантував там безпеку Фредді. П'ять нью-йоркських «родин» не бажали набувати собі нових ворогів, полюючи на Фредді Корлеоне аж у Лас-Вегасі. У них було досить клопоту і в самому Нью-Йорку.

Доктор Кеннеді заборонив будь-яке обговорення справ у присутності дона. Проте цей лікарський припис відмели з ходу. Дон наполіг, щоб у його кімнаті відбулася «військова рада». І в перший же вечір після переїзду на Лонг-Біч у нього зібралися Сонні, Том Хейген, Клеменца й Тессіо.

Дон Корлеоне ще був надто кволий, щоб говорити багато, але він хотів слухати і в разі потреби застосовувати вето. Коли пояснили, що Фредді послали до Лас-Вегаса рознюхати, чи варто встрявати в тамтешні гральні казино, дон схвально кивнув головою. Коли донові розповіли, що люди «родини» Корлеоне вбили Бруно Татталья, він похитав головою і зітхнув. Але найбільше засмутила його звістка про те, що Майкл убив Солоццо з капітаном Маккласкі й вимушений був утекти на Сицилію. Зачувши цю звістку, дон жестом звелів усім залишити його, і далі нарада тривала вже в наріжній кімнаті, де містилася юридична бібліотека.

Сонні Корлеоне недбало відкинувся у зручному великому кріслі за письмовим столом.

— Гадаю, нам краще не вплутувати старого у справи ще з пару тижнів, доки лікар не дав дозволу. — Сонні помовчав. — Хотілося б запустити машину до того, як він оклигає. У нас уже є згода поліції на відновлення діяльності. Насамперед слід відкрити «банки» в Гарлемі. Чорні хлопці трохи потішилися, і досить, тепер нам треба забирати все знов у свої руки. Правда, вони там все пересвинячили, але що з ними вдієш. Вони часто не виплачують виграшів, їздять собі на «Кадилаках» і кажуть — або почекайте, або отримуйте лише половину свого виграшу. Я не хочу, щоб наші агенти хизувалися багатством перед клієнтами. Щоб одягалися дуже добре, чи їздили на нових машинах, чи щоб зволікали з виплатою виграшів. А всіх «диких» треба відшити, бо вони лише псують нам репутацію. Томе, візьмись за це діло не відкладаючи. Усе інше влаштується само собою, тільки-но ти сповістиш, що карантин знімається.

— У Гарлемі є кілька завзятих хлопців, що вже набули смак до великих грошей. І їм не захочеться знову переходити на другі ролі, — зауважив Хейген.

— Передай їхні імена Клеменці. То вже його справа — напутити їх, — відказав Сонні, пересмикнувши плечима,

— Це не проблема, — запевнив Клеменца.

Тессіо порушив найсуттєвіше питання:

— Тільки-но ми відновимо діяльність, як вигулькнуть п’ять «родин» і почнуть улаштовувати нальоти. Вони вдарять по «банках» у Гарлемі і по букмекерах на Іст-Сайді. Мабуть навіть спробувати наробити нам мороки на швейних ательє, які ми обслуговуємо. Ця війна нам дорого обійдеться.

— А може, й не вигулькнуть, — відповів Сонні. — Чи їм не знати, що ми відповімо тим самим? Я вже рознюхував щодо замирення, і, здається, можна б усе залагодити, заплативши відчіпного за молодого Татталья.

— Поки що на переговорах «родини» ведуть себе не поступливо, — зауважив Хейген, — за цей час вони недобрали купу грошей. І не без підстав звинувачують нас. Я думаю, вони хочуть, щоб ми погодилися ввійти в торгівлю наркотиками і надали їм політичні зв'язки «родини». Іншими словами — погодитися на пропозицію Солоццо без самого Солоццо. Але вони не відкриють своїх намірів, доки не завдадуть нам відчутної втрати на бойовищі. Лише коли нам стане скрутно, ми, гадають вони, пристанемо на пропозицію з наркотиками.

— Ніяких наркотиків: дон сказав «ні», і це «ні» залишиться, доки він сам його не змінить, — рішуче заявив Сонні.

— В такому разі, — з готовністю провадив Хейген, не зміняючи голосу, — перед нами постають тактичні проблеми. Ми робимо гроші «на вулиці». Наші підприємства — букмекери і «банки» — приступні для нападу. А «родина» Татталья орудує проституцією, дівчатами на виклик і профспілками в порту. Як, у біса, ми можемо притиснути їх? У інших «родин» є трохи гральних закладів. Але здебільшого вони орудують махінаціями у будівництві, лихварством, профспілками, торгують урядовими замовленнями. Вони також мають чималі прибутки від грабіжницьких банд, що оббирають населення. Отже, їхні гроші не на вулиці, як наші. Нічного кабаре Татталья не можна чіпати, бо воно надто відоме. Піде такий сморід, що не радий будеш. А поки дон ще не встав, їхній політичний вплив не поступається нашому. Отже, перед нами завдання не з легких.

— Це вже мій клопіт, Томе, — відказав