Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

на сигнал, і друга машина слухняно подалася вперед, звільняючи місце біля віконця. Сонні віддав митникові долара й зачекав на решту. Йому вже не терпілося скоріше підняти шибку. Вітер з Атлантичного океану вистудив усю машину. Але проклятий митник без кінця колупався зі своєю рештою і навіть випустив її на підлогу, а тоді нахилився підібрати її.

У цю мить Сонні помітив, що друга машина не поїхала, а ще й досі стоїть на метр-півтора попереду, закриваючи йому проїзд. Тієї ж миті краєм ока побачив, що в затемненій будці з правого боку теж хтось є. Але у нього вже не було у часу думати над цим, бо з машини перед ним вийшли двоє й рушили до нього. І за якусь частку секунди, перше ніж все відбулося, Сонні зрозумів, що йому труба. У цю мить його мозок діяв винятково чітко, бо лють розлетілась і прихована загроза нарешті матеріалізувалась і просвітила його.

Але й тоді, в якійсь інстинктивній волі до життя, його важке тіло вдарилося в дверцята «Б'юїка», ламаючи замок. Чоловік у затемненій будці почав стріляти, і кулі прошили голову й шию Сонні Корлеоне, коли його тіло вивалювалося з машини на дорогу. Двоє спереду теж вихопили пістолети. Чоловік у затемненій будці перестав стріляти, і тіло Сонні Корлеоне осунулось на асфальт, хоча ноги ще були в машині. Обидва чоловіки спереду й собі зробили кожний по пострілу в тіло Сонні Корлеоне, а потім кілька разів ударили підборами, спотворюючи і без того жахливо знівечене обличчя і залишаючи більш персоніфіковані сліди свого ставлення до небіжчика.

За кілька секунд усі четверо — троє вбивць і удаваний збирач дорожнього мита — вже мчали своєю машиною до дороги Медоу-Брук-Парквей на протилежному боці від Джонс-Біч. Шлях їхнім переслідувачам перетинали машина й тіло Сонні. Проте коли охоронці за кілька хвилин під'їхали і побачили труп, їм і так не захотілося розпочинати переслідування. Вони круто розвернули машину й помчали на Лонг-Біч. Коло першого ж телефону-автомата зупинилися, й один подзвонив Хейгену. Сказав навпростець:

— Сонні вбито. Його застукали коло митної будки на виїзді біля Джонс-Біч.

Хейген відповів рівним спокійним голосом:

— Їдьте до Клеменци додому і скажіть йому, хай негайно мчить сюди. Він скаже, що вам робити далі.

Хейген розмовляв по телефону з кухні, де в цей час матуся Корлеоне поралася, готуючи перекуску доньці, що мала ось-ось під їхати. Отож він стежив за своїми словами, і стара нічого не помітила. Не те що не могла б помітити, коли б хотіла, але за свій вік вона навчилася не прислухатися. Якщо їй треба знати про якусь прикрість, то їй і так невдовзі скажуть. А якщо це така неприємність, яка її не обходить, то чому б вона мала встрявати. Її цілком задовольняло, що вона не поділяє всіх прикростей чоловіка й синів, бо, зрештою, хіба ж чоловіки ділять жіночі прикрості? Байдуже підігріла каву й накрила на стіл. Знала за власним досвідом, що горе й страх не вгамовують потреби в їжі, зате їжа притупляє горе й страх. Якби лікар спробував заспокоїти її якимись таблетками, вона б напевне розсердилася, але чашка кави й скибка хліба — то інша річ. Звісно, матуся Корлеоне була проста людина.

Отож вона не затримала Тома Хейгена, коли той пішов у наріжну кімнату. Там його почало трясти так страшно, що він мусив сісти, втягши голову в плечі і затиснувши руки колінами, неначе молився дияволу.

Тепер йому стало ясно, що він не годився на місце консільйорі під час війни. Його обдурили, обвели круг пальця п’ять «родин» своєю удаваною не войовничістю. Затаїлися, готуючи диявольську засідку. Вони все розраховували, вичікували, не відповідаючи, хоч як свербіли їхні криваві руки. І діждалися свого. Старий Дженко Абандандо ніколи не попався на такий гачок, він би нюхом відчув небезпеку й діяв би з потроєною обережністю. Горе пригнітило Хейгена. Адже Сонні був направду його братом, його рятівником, його героєм, коли вони були ще підлітками. Сонні ніколи не зневажав його, завжди ставився приязно. А як він зустрів Тома, коли того випустив Солоццо! Як щиро радів! Хейгена не обходило, що Сонні перетворився на жорстоку, хижу, криваву особу.

Він вийшов з кухні, бо нізащо в світі не зміг би сказати матусі Корлеоне про смерть її сина. Він ніколи не думав про неї як про свою матір, хоча дона серцем вважав батьком, а Сонні братом. Томові почуття до неї були такі, як і його прихильність до Фредді, Майка й Конні. Прихильність до людини, що добре до тебе ставиться, але не любить. І все ж таки він не міг сказати їй. За кілька місяців вона втратила всіх своїх синів: Фредді вислано до Невади, Майкл рятує своє життя, ховаючись на Сицилії, а тепер убито Сонні. Кого з них трьох вона любила найбільше? Стара ніколи цього не виказувала.

Так тривало кілька хвилин. Потім Хейген знову опанував себе й узяв телефонну трубку. Він набрав номер квартири Конні. Довелося довго чекати, поки та пошепки відповіла.

Хейген говорив з нею ласкаво.

— Конні, це Том. Розбуди чоловіка, мені треба з ним поговорити.

Конні запитала переляканим голосом:

— Томе, що, Сонні їде сюди?

— Сонні не приїде, не турбуйся. Іди розбуди Карло, скажи йому, що я хочу переговорити з ним у важливих справах.

Конні відповіла зі сльозами в голосі:

— Томе, він набив мене, я боюсь, що знову битиме, як довідається, що я дзвонила до вас.

Том лагідно запевнив:

— Не бійся, я поговорю з ним і все залагоджу. Все буде гаразд. Скажи йому, це щось важливе, дуже, дуже важливе. Хай візьме трубку. О'кей?

Минуло майже п'ять хвилин, перше ніж Карло підійшов до телефону. Спросоння і з перепою він говорив нерозбірливо. Хейген сказав різко, щоб протверезити його:

— Слухай, Карло. Маю повідомити щось жахливе, отже приготуйся, відповідатимеш мені байдуже, так ніби це не така страшна річ, як ти почуєш. Я сказав Конні, що це дуже важлива справа, отже, ти їй щось набреши. Скажи, що «родина» вирішила переселити вас обох на Лонг-Біч і надати тобі велику посаду. Що дон наважився врешті на це, сподіваючись, що ваше сімейне життя піде на краще. Зрозумів?

У голосі Карло забриніла надія, коли він відповів:

— Так, зрозумів.