Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

що він взявся за «Хрещеного Батька», щоб заробити на ньому капітал і поставити фільм його мрії. Засмутило те, що він спромігся дійти до цього в свої тридцять два, а мені знадобилося сорок п'ять років, доки я збагнув, що треба написати «Хрещеного Батька», аби мати змогу творити книжки за власним бажанням.

То були гарні для мене часи. Працював я не перепрацьовуючи, бо написання кіносценарію насправді не така важка річ, як створення роману. Моє здоров'я зміцніло, я засмагав на сонці і грав у теніс. Було й кілька прикрих винятків, але все придасться для якогось роману і як таке має терпеливо сприйматися і навіть присмачує щоденне життя.

Раніше було чимало написано про те, що люди в Голлівуді «напускають на себе», отож мені майже ніяково зізнаватися, але я нічого такого не помітив. Не більше, ніж серед письменників чи бізнесменів. Вони імпульсивніші, відкритіші, живуть на нервах, і це подекуди робить їх різкими.

Чимало смішних подій траплялось і навколо мого офісу, поки я писав на студії кіносценарій «Хрещеного Батька». Часами я був просто спантеличений.

Найповчальнішою була зустріч з однією новоприбулою. Якось гарнесенька, життєрадісна дівчинка — миле дитя років шістнадцяти — завітала до мого офісу в «Парамаунт Пікчерз». Вона заявила, що її звуть Марі П'юзо і що вона прийшла з'ясувати, чи ми, бува, не родичі з нею. А особливо ще й з огляду на те, що наші прізвища пишуться з одним «з», а це вже небачена рідкість.

Що ж, хоча я й був самітником протягом останніх двадцяти років, проте я вже провів чотири місяці в Голлівуді. В її зовнішності не було нічого італійського. Так я їй, власне, й сказав. Вона видобула свої водійські права. Так і є: Марі П'юзо. Це мене настільки розчулило, що я зателефонував до Нью-Йорка своїй матері і з'єднав її з Марі П'юзо. Ми перебрали всі міста, з яких походять родичі — рідні і двоюрідні, — і були розчаровані, не змігши встановити кровної спорідненості. Але дівча було таке миле, що я на прощання вручив їй примірник «Хрещеного Батька» з автографом.

На свій подив, через кілька годин я побачив її на території студії, вона вже йшла до виходу. Ми зупинились потеревенити. Дівчина зізналась, що затрималась, щоб залишити свою заяву в бюро найму артистів.

— До речі, — мовила вона, — я сказала, що я ваша племінниця. Це нічого?

Я посміхнувся й відповів, ще все гаразд.

А що ж казати, коли їй лише шістнадцять? І звідки їй було знати, що вона на хибному шляху. Їй треба було заявити, що вона племінниця Радді, Копполи, Брандо чи Еванса або Барта. Звідки їй було знати, що я йшов лише восьмим.

Вірно, особисті стосунки в Голлівуді підпорядковані інтересам постановки кінофільму. Дружні відносини переважно зав'язуються навколо виробничих інтересів. Але навіть і в цих межах чимало людей, з якими довелось працювати, були приємними, а подекуди навіть сердечними й щедрими натурами. А великий особистий егоцентризм мені зрозумілий, бо без цього книжок не напишеш.

Я уклав угоду на створення двох кіносценаріїв, які на цей час уже готові. І я проінструктував свого агента, що візьмусь за новий кіносценарій, лише якщо матиму повний контроль над фільмом і половину — над студією. Отож, думаю, вся ця забава не про мене. А може, я відчув, що у моєму підході до кіно немає необхідного професіоналізму.

Я знову сів за роман. Перспектива прожити наступні три роки самітником відлякує, але дивним чином я почуваюсь щасливіше. Почуваю себе як Мерлін.

У переказах про короля Артура Мерлін знає, що відьма Моргай Лі Фей збирається заточити його у печері на тисячу років. В дитинстві я ніяк не міг зрозуміти, чому Мерлін дозволив їй це зробити? Так, я знав, що вона чаклунка, але хіба й Мерлін і сам не був великим магом? Що ж, інколи не допомагає й те, що ти маг, а чари за звичай бувають жорстокі .

Здається безумством знову сідати за роман. Або ще й гірше. Та скільки б я не нарікав на видавців і видавництва, там все ж таки звітують перед собою в тому, що це не їхня, а письменникова книжка. Можливо, нью-йоркські видавці й позбавлені шарму голлівудської братії, але вони не опускають вас до рівня одного із співучасників. Письменник — це кінозірка, й режисер, і керівник студії в одній особі. Фільм ніколи не буває МОЇМ, а книжка завжди МОЯ. Вона вся моя, і, гадаю, це єдина річ, що має значення в цьому чаклунстві.





1 Велика персона. Жаргон: дослівно — «пістолет 90 калібру».

2 Ганьба, неподобство (італ.)

3 Гроші(італ).