Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

Ел Радді запропонував Роберта Редфорда на роль Майкла, і, хоча він був милий чолов'яга, його акції в моїх очах теж упали наполовину. Я висловився відверто і був приємно здивований, коли Еванс і Барт погодилися зі мною. Що ж, майнуло мені, це буде чесне змагання.

Студія ще не мала директора фільму, і мені довелося писати сценарій до того, як знайшли директора. А директори полюбляють читати сценарій до підписання контракту. Що ж, саме для цього я й стирався в Каліфорнії. Я запевнив, що я один з найкращих спеціалістів у західному світі. (Без зайвої скромності, бо майстерність можна визначити, тут хвалькуватістю не візьмеш).

Все це відбувалось в оббитій плюшем штаб-квартирі студії «Парамаунт Пікчерз» на Кенон Драйв. Коли ми з Елом Радді відбули до його відносно скромного офісу в павільйонах студії, ми почувалися солдатами, що повертаються на передову і нарешті спекаються офіцерського нагляду.

— Пиши, як вважаєш за потрібне, — порадив мені Радді. — Ти ж письменник. Але зроби мені таку люб'язність: розпочни з любовної сцени між Майклом і Кей.

Він все ще хотів знімати Редфорда.

— Ел, — відповів я йому, п'ючи його віскі й затягуючись його сигарою, — не випадає починати «Хрещеного Батька» любовною сценою.

Він упізнав розхожий вислів і розсміявся. З цим хлопчиною з нью-йоркських вулиць мені було просто ладити.

— Послухай, — переконував він, — ти лише спробуй. А згодом ми завжди зможемо її вирізати.

— Гаразд, — відповів я йому й пішов нагору до свого кабінету, де ще раз перечитав контракт. Авжеж, там було сказано, що продюсер може вказувати письменнику, як писати сценарій. Мені довелось починати фільм сценою молодечого кохання. Я написав її, і вона вийшла в мене нікчемною. Та коли показав її Елу, вона йому сподобалась.

Це мене потішило — полюби мою роботу, і я любитиму тебе. Проте я все одно був переконаний, що він помиляється. Наступні три дні я провів, граючи в теніс. Еге ж! Не три дні, а наступні два тижні. А потім вирішив на пару тижнів завіятися додому. Я сумував за дружиною і дітьми. Був місяць квітень, а весна в Нью-Йорку завжди гарна.

Радді поставився до мого рішення як джентльмен. Поки я жив удома, він і надалі сплачував мені щотижня п'ятсот доларів на дрібні витрати. Я пробув вдома пару тижнів, дещо зробив і прилетів знову до Каліфорнії із зупинкою в Лас-Вегасі, де проциндрив до решти все з того, що заощадив із своїх кишенькових.

Від квітня до серпня я чудово проводив час: Каліфорнія, теніс і загоряння на сонці — аж поки не з'явиться ностальгія, а тоді знову подорож додому. А тоді, коли вже мені починає діяти на нерви домашнє життя — назад до Каліфорнії. Ніхто не знав, де й коли я об'явлюся. А тим часом усі, з ким доводилося зустрічатися в Каліфорнії, перевершували самих себе у зачаровуванні моєї особи. Переді мною майже запобігали, іншого слова тут і не добереш. Я аж ніяк не перепрацьовував, та на це, здається, ніхто не зважав.

Той факт, що я був самітником, який після двадцяти років виповз із своєї схованки, не означав, що я був «зеленим наївняком». Проте люди з кіносвіту й справді завжди обворожують, навіть якщо їхні чари і не завжди бувають безкорисливі. Однією з найбільших несподіванок для мене було відкриття такої душевності акторів. Сценаристи, режисери й продюсери завжди тиранять виконавців. А актори-кінозірки вважаються телепнями. Актрисами в їхньому особистому і професійному житті завжди маніпулюють силоміць. Вважається, що у них не може бути ні інтелекту, ні чутливості.

Хоча я на власні очі побачив: дуже часто має місце якраз протилежне. Я відкрив для себе, що багато хто з них обдаровані інтелектом і скромністю, чутливі й сором'язливі за характером. Я бачив, що на початку кар'єри, та й потім, їх жорстоко експлуатують продюсери, студії, агенти й всілякі пройдисвіти. їм доводиться зазнавати найнеймовірніших принижень, щоб отримати саму лише можливість займатися своїм мистецтвом. Побачивши, через що їм доводиться перейти на початку кар'єри, і беручи до уваги довгі роки очікування, легко вибачити їхні ексцеси, коли згодом вони стають відомими й впливовими.

З квітня по серпень 1970 року я гасав між Нью-Йорком і Лос-Анджелесом, працюючи над сценарієм, граючи в теніс, смакуючи голлівудський спосіб життя. Все було чудесно. Час, поки автор не здасть рукопис, є своєрідним медовим місяцем. Всі тебе люблять, всі тебе знають.

Мені подобалося спостерігати гарненьких дівчаток, що обходять офіси режисерів, беручи проби на ролі. У кожної студії є зграя режисерів, що винаймають офіси на її території, коли готуються зйомки фільму. Дев'ятсот дев'яносто дев'ять з тисячі цих фільмів так ніколи і не бувають реалізовані. А тим часом режисери зустрічаються з артистами, що приходять читати і розігрувати ролі, вивчають рукописи і ведуть тривалі щирі розмови про те, як слід грати ту чи ту роль. Поза студією є ще десять тисяч претендентів, які написали сценарії і мають при собі три контейнери плівки, щоб знімати самотужки незалежний фільм. І вони теж бесідують з мільйоном гарненьких молодих американок і американців, які злетілися в Лос-Анджелес, щоб потрапити на кіноекран. Усе це, на додаток до чудової погоди і яскравого сонця, створює в Голлівуді атмосферу, яка не була позбавлена для мене принаймні деякої привабливості.

Інколи я бував на перегляді фільмів у закритому кінозалі. Ніякого задоволення. Під час сеансу люди говорять по телефону, передають і отримують повідомлення, жартують, теревенять. Я ж ходжу в кіно, як віруючий до церкви — сприймаю фільм серйозно. Або просто виходжу з кінотеатру, і квит.

Вечорами я заглядав у офіс до Ела Радді, і ми випивали з ним і з його персоналом. З Елом завжди дуже легко, він чудовий оповідач, його оточення — симпатичні люди. Це був один з найприємніших періодів мого дня на студії.

Тепер уже мені хотілося подати «Парамаунт Пікчерз» видатний рукопис і зробити знаменитий видатний фільм. Я ставав амбітним, це ж, зрештою, був мій фільм. Чудово знаючи своє місце в «заявочному списку» команди (я йшов восьмим номером), я все ж таки настільки себе накрутив, що заявив: перша редакція сира і її не слід брати до уваги. Це дорівнювало з мого боку наданню студії права на довільну переробку рукопису й втрату кругленьких двадцяти п'яти тисяч. Мені ж хотілося завоювати