Чотири сезони - Стівен Кінг

на літо машину (а ніхто з них такої охоти не мав), але батько якраз працював на будмайданчику неподалік, тому міг висаджувати Тода на автобусній зупинці дорогою на роботу, а повертаючись, забирати його на тому самому місці. Тоду ця домовленість була аж ніяк не в кайф: йому не подобалося їздити з роботи додому з батьком, а їздити з ним на роботу вранці він взагалі терпіти не міг. Уранці, коли стіна між його справжнім «я» та тим, кого він вдавав, витоншувалася до межі, він почувався таким вразливим, наче був голий. Після ночі з кошмарними сновидінням було ще гірше, але навіть якщо вночі він спав без снів, усе одно було кепсько. Одного ранку він із переляком, таким раптовим, що межував із жахом, усвідомив, що всерйоз міркує над можливістю простягнути руки через батьків портфель, ухопити кермо «порше» й викрутити його так, щоб вони вискочили за подвійну смугу, сіючи аварійний хаос і руйнування серед вранішніх мандрівників на роботу в місто.

— Тодику, ще одне яйце хочеш?

— Ні, тату, дякую. — Дік Боуден їв яйця добряче засмаженими. Як взагалі людина може їсти смажені яйця? На грилі «Дженн-Ейр» дві хвилини, потім перевертав і трохи припускав жовток. І на тарілку тобі лягало мертве око велетня, затягнуте плівкою катаракти, око, з якого текла жовта кров, коли ти прохромлював його виделкою.

Тод відпихнув од себе тарілку з яєчнею-бовтанкою. Майже її не торкнувшись.

На ґанок ляпнула ранкова газета.

Батько досмажив свою яєчню, вимкнув гриль і сів за стіл.

— Що, Тодику, не хочеться їсти?

«Ще раз мене так назвеш, і я встромлю цього ножа тобі в херовий шнобель… татику».

— Та щось апетиту нема.

Дік із любов’ю всміхнувся сину. На правому вусі хлопця виднілася крихітна плямка крему для гоління.

— Твій апетит украла Бетті Траск. Так мені здається.

— Ага, може, і так. — Він кволо всміхнувся, але та усмішка згасла одразу ж по тому, як батько спустився сходами зі сніданкового закапелку, щоб узяти газету. «О, як би ти, татику, одразу прокинувся, якби я розказав тобі, яка вона давалка. Якби сказав: «О, до речі, а ти знав, що дочка твого друзяки Рея Траска — одна з найбільших шльондр у Санта-Донате? Якби гнучкість дозволяла, вона б сама собі поцьку вилизувала. Ось як багато вона про неї думає. Просто смердюча маленька шляйка. Дві доріжки коксу, і вона твоя на всю ніч. Та вона б і з собаками їблася, якби не могла мужика знайти». Як думаєш, ти б од такого зразу прокинувся, татику? Деньок би добре почався?»

Тод сердито відігнав ці думки, хоч і знав, що вони все одно повернуться.

Повернувся з газетою батько. Тод мигцем прочитав заголовок: «ДЖЕРЕЛО В ДЕРЖДЕПІ ПОВІДОМЛЯЄ ПРО ЗАПЛАНОВАНИЙ СУД НАД ШПИГУНАМИ».

Дік всівся.

— Бетті — красунечка. Нагадує твою матір, коли ми з нею познайомилися.

— Справді?

— Симпатична… молода… свіженька. — Очі Діка Боудена затуманилися. Та майже одразу до них повернувся зосереджений вираз — Дік занепокоєно глянув на сина. — Я не мав на увазі, що твоя мати вже не така гарна жінка. Вона досі вродлива. Але в такому віці дівчина наче… світиться, мабуть, так можна сказати. Це світіння ще трохи її супроводжує, а потім зникає. — Знизавши плечима, він розгорнув газету. — Се ля ві.

«У тої сучки тічка. Від того, мабуть, і світиться».

— Тодику, ти ж з нею добре обходишся? — Батько, як завше, почав свій стрімкий забіг сторінками газети у напрямку спортивних сторінок. — Зайвого собі не дозволяєш?

— Тату, та все нормально.

(якщо він зараз же не перестане, я… я… щось… зроблю. Закричу. Хлюпну кавою йому в лице. Щось.)

— Рей вважає тебе чудовим хлопцем, — неуважно повідомив йому Дік. Нарешті він дійшов до спортивних сторінок і поринув у читання. Над столом повисла благословенна мовчанка.

Бетті Траск накинулася на нього першого ж разу, коли вони пішли на здибанку. Після кіно він повів її до місцевої алеї закоханих, бо знав, що від нього цього чекають. Десь із півгодини вони би пообмінювалися слиною, а потім наступного дня вже мали б що розповісти своїм друзям і подружкам відповідно. Вона підкочувала б очі й розказувала, як він до неї ліз, а вона все впиралася — хлопці такі надокучливі, їй-богу, плюс вона ніколи не трахається на першому побаченні, вона не така. Її подружки у відповідь покивали б головами й усі разом відчалили в дівчачу кімнату та робили б там те, що вони роблять — пудрили носи, курили «тампакси» абощо.

А для хлопця… що ж, ти мусив лизатися. Потім мусив помацати другу базу й спробувати дістатися до третьої. Заради репутації, бо вона різна буває. Репутації жеребця Тоду не хотілося, потрібна була тільки репутація нормального. А якщо ти навіть пробувати не будеш, піде поголос. Люди почнуть базікати, що з тобою не все в порядку.

Тому він водив їх на Джейнс-гіл, цілував їх, м’яв їм цицьки, пробував просунутися трохи далі, якщо дозволяли. І все. Дівчина його зупиняла, він розігрував невеличку добродушну суперечку, а потім проводжав додому. І можна не переживати про те, що там скажуть у дівчачій кімнаті наступного дня. Не переживати, що хтось подумає на Тода Боудена «ненормальний». Та тільки…

Та тільки Бетті Траск була такою, яка трахається на першому побаченні. І на кожному побаченні. І між побаченнями.

Перший раз у них стався через місяць чи десь так після того, як триклятого старого нацика розбив інфаркт. І Тод непогано впорався як на незайманого — принаймні так він подумав. Напевно, з тієї ж причини, з якої молодий пітчер добре грає, коли його без попередження ставлять на вирішальну гру року. У нього просто не було часу, щоб почати хвилюватися й накручувати себе.

Раніше Тод завжди вмів відчути, що дівчина наважилася — на наступній здибанці вона дозволить собі втратити голову. Він розумів, що має привабливу зовнішність. Гарний, та ще й перспективний. Таких хлопців їхні блядуваті матері вважали «хорошою здобиччю». А коли він відчував, що от-от станеться тілесна капітуляція, то починав гуляти з іншою дівчиною. І не важливо,