Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

Загиблу ідентифікували в найпростіший у світі спосіб: за відбитками пальців. У 2000-х роках її заарештували за порушення правопорядку в громадських місцях і хуліганство та звідтоді затримували ще не раз — отже, й вносили в базу.

Якщо почати з цього, розмотати клубок легко. За кілька годин Одрі встигла зібрати повне досьє на ту жінку. Бюро записів цивільного стану. Витяг з історії судимостей. Суд у сімейних справах. Ранні свідки. Одрі не дбала ні про обережність, ні про законність своїх дій. Вона погрожувала, лаялася, використовувала зв’язки. І взагалі — в усі доступні способи намагалася якнайшвидше зібрати максимум інформації про пані, яка після сорока років стала чоловіком.

Це була гра на випередження: за кілька годин її виштовхають за двері. Відразу по прибутті до № 36 вона вже отримала дві догани: спершу від Жана-П’єра Фітуссі, начальника карного розшуку, потім від Патріка Абре, керівника її нової групи. І це були тільки закуски перед основною стравою від Генеральної інспекції. Десертом стане дисциплінарна комісія, яка відсторонить її від виконання обов’язків на невизначений термін.

Ґаель поїхала додому, щоб кілька годин поспати. Забагато суперечливих думок, докорів сумління, втоми. О десятій Одрі розбудила її, аби перед брифінгом ще раз покликати до № 36. Ґаель заскочила в таксі. Що не день її дужче вражала ця жахливо вбрана панянка, яка, здавалося, присвячувала роботі все своє життя, що й без того не можна було назвати щасливим.

Цього разу звіт Одрі виявився повним і докладним.

Ізабель Баррер народилася 1965 року в Клермон-Феррані, в заможній родині (ще від XIX століття Баррери володіли мережею сервісних пралень, розташованих у різних куточках Франції). Блискуче закінчила школу, вступила на медичний факультет у Парижі, 1992 року отримала диплом, обрала психіатрію. Інтернатуру проходила в лікарні Сент-Анн, де зустріла Філіппа Юссено, старшого за неї на п’ять років. У 1994-му вийшла за нього заміж. Перша дитина — Юґо, 1995 року народження. Ноа — 1998-го. Розрив, офіційне розлучення 2002 року.

На перший погляд — класична доля подружжя в західній столиці. Кохання з першого погляду, шлюб, робота, діти, далі втома, нудьга, образи… аж до того, щоб розбігтися. Отримуєш свободу й починаєш усе наново, трохи запізніло, трохи старіший. Але історія подружжя Юссено виявилася ще складнішою.

З підліткового віку Ізабель страждала через психічні розлади: агресивна поведінка, публічні скандали, манія переслідування… Її кілька разів шпиталізували в Мезон-Бланш, психіатричному інституті для мешканців північно-східної частини Парижа (під час навчання вона жила на площі Сен-Жорж).

Одрі вивчала звіти експертів. Ішлося про шизофренію, параноїдальні нав’язливі думки, біполярність — звичайний набір, але в дуже інтенсивній формі. Лікарі вже й не рахували психотичних симптомів Ізабель: галюцинації, внутрішні голоси, жорстокість…

Попри все це, молода жінка вдало склала в Парижі іспит, отримала ліцензію на медичну практику — й це схоже на диво. Під час ремісії вона зустріла Юссено й зуміла ввести в оману — як на психіатра він виявився не надто проникливим. У ті часи дівчина трималася на нейролептиках: саме завдяки їм не потрапила до клініки ad aeternarn.[101] Ближче до кінця 90-х, коли вона працювала в лікарні Поль-Ґіро в містечку Вільжуїф, Юссено попросив розлучення — не міг далі зносити зривів дружини. Але сталося навпаки: народилася друга дитина. Це не допомогло: за два роки пара все-таки розлучилася. У суді точилися запеклі суперечки. Про мирне розлучення не йшлося. За результатами психіатричної експертизи Юссено отримав виключне право на піклування про дітей — Ізабель дозволили бачити синів лише двічі на місяць.

На той час вона вже не працювала й ночувала переважно в ЦЗП (центрі психіатрії префектури поліції) 14-го округу як пацієнтка. 2002 року її заарештували в уніформі нацистського офіцера (тоді вона вже стриглася коротко, вдягалася в чорний плащ). Трохи згодом її затримали під вікнами Філіппа — жінка кричала, що він ні на що не здатен і не є батьком її дітей. Того ж року її спіймали на спробі підпалу гуртожитку для іммігрантів в 20-му окрузі (вона не любила цього району Парижа після лікування в Мезон-Бланш). Адвокати, експерти, клініки: Баррери зам’яли скандал.

Після захоплення ідеологією фашизму Ізабель взялася вивчати японську каліграфію: цілковито віддалася новому хобі, через це зіпсувала зір. Далі жінка оселилася на Фобур-дю-Тампль. На вулицях лаяла тих, хто походив із Магрибу, чорних іммігрантів. Стверджувала, буцімто незаймана, що не є матір’ю своїх дітей — начебто Юссено купив їх в Албанії та проводить медичні експерименти над ними. 2003 року, виснажена, в розпачі, вона перерізала собі горло ножем — її врятували in extremis, але голосові зв’язки виявилися безнадійно пошкодженими. Голос набув безбарвного, металевого звучання.

Зрештою жінка повенулася в Овернь і нібито заспокоїлася — менше контролю, більше пігулок, — але 2006-го в автомобільній аварії загинули Філіпп із дітьми. Ізабель зникла з радарів.

Хоч як старалася Одрі, далі не могла відшукати жодного її сліду — ні записів у відділеннях соціального страхування, ні проблем із законом, жодної кредитної картки чи хоча б якоїсь помітної діяльності. Ізабель Беррер більше не існувала — у певному сенсі. Де тоді вона лікувалася? Коли стала Еріком Катцом? Відкрила кабінет на його ім’я 2009 року. Після Отель-Дьє Одрі ще раз туди навідалася, оглянула архіви, зазирнула в деякі теки: з того, що встигла побачити, випливало таке: Ізабель забрала більшість пацієнтів свого колишнього. Це підтверджувало її таємний мотив: змінивши стать і особистість, колишня мадам Юссено сама привела себе до катарсису. Вона стала втіленням колишнього чоловіка.

Цій метаморфозі особливо посприяла одна подія: смерть батька, що сталася 2008-го. Ізабель втратила останню моральну підтримку й водночас успадкувала неабиякий статок. Відтоді її божевілля ніщо не стримувало — в усіх сенсах.

Осмислюючи ці подробиці, Ґаель не зводила погляду з антропометричного знімку Ізабель Баррер, зробленого з десяток років тому під час котрогось арешту. Попри коротку зачіску, тоді її жіночність ще не викликала сумнівів. Згодом риси пожорсткішали — аж до появи маскулінних ознак.

— Кави?

— Ні.

Була неділя, й Ґаель з Одрі вже не мали про що говорити. Жаль через безглузду аварію. Зневіра. Вони знову опинилися на початку шляху. Розчарування. Безліч запитань без відповідей. Як пов’язані Ізабель