Адвокат негідників - Джон Гришем

На її подив, я не сперечаюся. Ми досягаємо згоди — рідкісний випадок у наших стосунках.

Наш мер займає цей пост вже третій термін. Ім’я у нього імпозантне — Л. Вудроу Салліван III. Для громадськості і виборців він — просто Вуді, усміхнений, близький до народу, товариський чоловік, який що завгодно пообіцяє за голос. Насправді ж він різкий неприємний мудак, він зловживає алкоголем і йому остогидла його робота. Однак піти він не може, бо йти йому нікуди. Він розраховує переобратися наступного року, та, схоже, друзів у нього негусто. Поточний рейтинг його підтримки — близько 15 відсотків — був би причиною ганебної відставки будь якого політика, якому властиве почуття власної гідності, та Вуді продовжує опиратися. Він ладен на що завгодно, аби тільки не піддаватися тортурам запланованої зустрічі.

Третя людина в кабінеті — міський прокурор Мосс Корґан, мій однокурсник з юридичного факультету. Ми ще тоді зневажали один одного, і досі нічого не змінилося. Він працював над поправками до законів і розраховував на блискучу кар’єру в модній фірмі у сфері корпоративного права, однак та фірма розпалася, що змусило його взятися за скромнішу роботу.

Вуді і Мосс. Звучить як реклама мисливського спорядження.

Зустрічаємося в офісі мера, у розкішному кабінеті верхнього поверху мерії з високими вікнами і краєвидом на три сторони. Секретар наливає кави зі старовинного срібного чайника, ми розташовуємося за круглим столом для переговорів в одному з кутків. Через силу обмінюємося обов’язковими порожніми фразами, через силу намагаємось усміхатися і поводитись невимушено.

Через виявлені в ході цивільного процесу факти я попереджаю, що маю намір викликати повістками за трибуну свідка обох своїх співрозмовників. Ця заява зависає над столом темною хмарою і майже унеможливлює професійну ввічливість.

— Ми ж зібралися, щоб обговорити угоду, так? — різко кидає Вуді.

— Так, — погоджуюсь я, виймаючи з портфеля кілька документів. — Я маю пропозицію, одну, але достатньо об’ємну. Мій клієнт, Дуґ Ренфро, бажає врегулювати всі претензії і спокійно жити своїм життям чи тим, що від його життя лишилося.

— Я слухаю, — грубо каже Вуді.

— Дякую. По перше, вісьмох копів, які вбили Кітті Ренфро, має бути звільнено. Після вбивства вони перебували в адміністративних відпустках, і...

— Вам обов’язково вживати слово «вбивство»? — перебиває Вуді.

— Їх ні за що не судили, — додає Мосс.

— Слухайте, ми не в судовій залі, і якщо я хочу вживати слово «вбивство», то я його вживатиму. Взагалі-то в англійській мові немає іншого слова, яке достатньо адекватно описувало б те, що зробили ваші спецпризначенці. То було вбивство. Просто ганьба, що цих бандитів не позбавили посад і вони продовжують отримувати повні зарплати. Вони мають піти. Це було перше. Друге — шеф має піти разом з ними. Він — некомпетентний нікчема, якого взагалі не повинні були призначати на таку посаду. Він відповідає за корумпований департамент. Він ідіот, а якщо не вірите мені, то спитайте у своїх виборців. Згідно з останнім опитуванням, 80 відсотків людей в цьому місті хочуть, щоб його звільнили.

Вони похмуро кивають, але зустрітись поглядами не наважуються. Усе, що я сказав, було сказано на першій шпальті «Кронікл». Міська рада провела відкрите голосування — три до одного проти шефа поліції. Однак мер його не звільнить.

Причини прості й складні водночас. Якщо вісьмох войовничих копів і їхнього шефа відсторонять перед процесом у цивільній справі, вони, радше за все, свідчитимуть проти Сіті. У справі за позовом Ренфро краще залишити їх як єдину команду захисту.

Я продовжую:

— Як тільки позов буде задоволено, ви нарешті зможете звільнити їх, правильно?

— Чи є потреба нагадати вам, що наші зобов’язання обмежені одним мільйоном доларів? — озивається Мосс.

— Ні, потреби немає. Мені чудово про це відомо. Ми візьмемо мільйон як відшкодування, а ви негайно звільните вісьмох копів і шефа.

— Згода! — вигукує Вуді, ляснувши долонею по столу. — Згода! Чого ще ви хочете?

Навіть тепер, колі Сіті доведеться викласти жалюгідний мільйон баксів, ці хлопці побоюються ще одного процесу. Під час першого я доволі детально викрив очевидні службові злочини нашого департаменту поліції, і «Кронікл» цілий тиждень присвячувала цьому першу сторінку. Мер, шеф поліції, міський прокурор і члени міської ради ніби води в рот набрали. Їм геть не хочеться чергового гучного процесу, на якому я принижую Сіті.

— О, я хочу набагато більше, пане мер, — кажу я. Обидва, бліднучи, дивляться на мене. В їхніх очах починає повільно проступати переляк. — Упевнений, ви пам’ятаєте, що мого малого було викрадено минулої суботи. Дуже кепська історія з хорошим фіналом, типу хепіенд. Чого ви не знаєте, то це того, що викрадали його співробітники вашого департаменту