Адвокат негідників - Джон Гришем

Маска незворушності спадає з Вуді, його обличчя витягується і блідне. Мосс, колишній моряк, завше гордий своєю бездоганною поставою, враз безсило опускає плечі. Він зітхає, мер затискає між зубами ніготь. Вони зустрічаються поглядами, однаково сповненими жаху.

Я дещо театрально кладу документ на стіл, але так, щоб вони не дістали.

— Це угода на десять сторінок, — кажу я, — за моїм підписом, в якому я описую, під присягою, викрадення, організоване заступником шефа поліції Роєм Кемпом, з метою змусити мене розголосити місцезнаходження тіла його зниклої доньки. Арч Сванджер ніколи не був моїм клієнтом, хоч би що ви читали і у що б вірили, але він розповів мені про ймовірне місце поховання тіла. Коли я відмовився викласти цю інформацію копам, мого сина викрали. Я поступився, розповів детективу Ріардону усе, що знав, і ввечері минулої неділі відбулася повномасштабна пошукова операція. Нічого не знайшли, тіла там не було. Тоді Кемп звільнив мого сина. Тепер він хоче, щоб я викинув з голови цю історію, але так не буде. Я працюю з ФБР. Ви вважаєте, що маєте клопоти зі справою Ренфро — що ж, почекайте, доки Сіті дізнається, наскільки прогнилим насправді є ваш департамент поліції.

— Ви можете це довести? — хрипко питає Мосс.

Я постукую пальцем по угоді:

— Тут є все. Існує зображення з камери спостереження стоянки далекобійників, на якій я знайшов свого сина. Він зміг опізнати одного з викрадачів, копа. ФБР іде гарячими слідами і шукає зачіпки.

Усе, звісно, не зовсім так, але звідки їм знати? Як у будь-якій війні, істина стає першою жертвою. Виймаю з портфеля ще один документ і кладу його поряд з угодою.

— А це — чернетка позову, який я планую подати проти Сіті за кіднепінг. Кемп, як ви знаєте, перебуває в адміністративній відпустці, досі отримує у вас зарплату, досі є вашим співробітником. Я судитимуся з ним, з департаментом і з Сіті за злочин, який потрапить на перші шпальти від узбережжя до узбережжя.

— Ви хочете, щоб Кемпа також звільнили? — питає Мосс.

— Мені байдуже, залишиться Кемп чи піде. Він достойна людина і хороший коп. А ще він батько, який впав у відчай, бо його життя перетворилося на пекло. Я можу дати йому спокій.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — мимрить Вуді.

— Яке відношення це має до угоди? — питає Мосс.

— Безпосереднє. Я відмовлюся від позову і забуду про це, заживу своїм життям і краще приглядатиму за своєю дитиною. Але я хочу ще одного мільйона баксів для Ренфро.

Мер втуплюється у власні руки, Мосс ще нижче опускає плечі. Вони пригнічені, цілу нескінченно довгу хвилину не можуть знайти слів для відповіді. Нарешті Вуді доволі емоційно бурмоче:

— А бодай йому.

— Це шантаж, — додає Мосс.

— Так і є, але наразі шантаж — це другорядне. На першому плані — убивство з наступним кіднепінгом. Ви ж не хочете вступати в неприємне протистояння зі мною.

Меру нарешті вдається опанувати себе:

— І як же ми знайдемо ще один мільйон баксів і передамо його вам і пану Ренфро так, щоб ніхто не злив це пресі?

— О, ви ж уже мали справу з фінансовими потоками, пане мер. Вас викривали кілька разів, ви втрапляли у скандали, але ви знаєте цю кухню.

— Я не зробив нічого поганого.

— Я не репортер, тож припиніть. Ваш цьогорічний бюджет — 600 мільйонів. У вас є фонди на боротьбу зі стихійними лихами, резервні фонди, фонди для хабарів, резерви для того й сього. Ви можете знайти вихід. Може, найкращий шлях — домовитися з міською радою про виконавчу сесію, прийняти резолюцію про укладення конфіденційної угоди з Ренфро і перевести гроші в офшор.

Вуді сміється, хоч йому й невесело.

— То ви думаєте, що ми можемо довірити міській раді втримати це в таємниці?

— Це ваша проблема, а не моя. Моя робота — добитися для свого клієнта справедливої угоди. Два мільйони — це несправедливо, але ми на це згодні.

Очманілий Мосс підводиться. Він підходить до вікна і дивиться в нікуди. Розправляє спину і проходиться кімнатою. Вуді, здається, приймає реальність — світ розпадається на друзки, і питає:

— Гаразд, Руде, скільки в нас часу?

— Небагато, — відповідаю я.

— Нам потрібен певний час, щоб вивчити все це, Себастьяне, — каже Мосс. — Ви прийшли, вкинули таку бомбу і розраховуєте, що ми прийняли все на віру. Тут є в чому засумніватися.

— Безумовно, але вивчення призведе хіба що до витоку інформації. Та й куди воно вас приведе? Чи ви збираєтесь подзвонити Кемпу і поцікавитись, чи викрадав він мого сина? Ха, цікаво, що він відповість. Ви можете місяцями дошукуватись до істини, але так і не виявите її. До того ж я не налаштований чекати так довго. — Я