Танці утрьох - Олександр Медведєв

— Якщо в тебе є інше місце, де ти могла б переночувати, я проведу тебе. Але тут тобі залишатися не можна.

Кононов не сподівався, що Наталя погодиться на його пропозицію. Але вона її прийняла!

— Іншого виходу в мене нема. Я згодна, — тихо сказала вона.

Кононов ледь усміхнувся.

— Зробімо так. Ти збереш необхідні речі, а я викличу таксі.

— Навіщо, — здивувалася Наталя. — Ми можемо поїхати на моїй машині.

Кононов геть забув, що ще шість днів тому бачив Наталчине «Вольво».

— Це полегшує ситуацію.

Наталя забігала по кімнаті. Взяла косметику, гребінця, якийсь ілюстрований журнал, блузку, зубну щітку і ще якийсь дріб’язок. Коли вона постала перед ним, у її руках був згорток.

— Володю, у мене для тебе є маленький подарунок, — сказала вона і чарівно всміхнулася.

— ???

— Це моя авторська робота, — мовила Наталя і розгорнула згорток, — тобі підійде…

Кононов побачив шкіряну куртку світло-сірого кольору. Дуже гарну і дуже важку. Чим він її заслужив? Тим, що відпустив Гретинского? Почав копати під Сапегіна і Смолича? Чим?

— Приміряй, будь ласка.

Одержувати від жінок подарунки Кононов не звик. Він не знав, як треба поводитися, коли жінка намагається подарувати тобі щось, тому розгубився.

— Чому ти вирішила, що я її візьму? Маєш мене за продажного слідчого, що не спроможний собі на шкіряну куртку заробити? А чи знаєш ти, що за хабар посадовій особі… — Кононов утратив рівновагу.

Наталя кинула куртку на підлогу, відвернулася і заплакала. Тихо й жалібно, як маленьке цуценятко, що загубилося. У Кононова стислося серце.

— Наталю, зрозумій мене правильно, я не можу…

Вона не звертала на нього ніякої уваги. Плакала і плакала. Сльози текли по її обличчю. Волосся безладно розпатлалося.

— А як би ти вчинила на моєму місці? — несміло запитав Кононов.

Тієї миті йому здавалося, що він утратив усі рубежі, які йому вдалося завоювати. Він був певен, що Наталя вже не відчувала до нього найменшої прихильності, лише саму зневагу.

— Я від чистого серця, а ви! — схлипнула дівчина. — А ви мені про якісь хабарі посадовій особі.

Жіночі сльози… Вони штурмом беруть міста і рятують від гільйотини. Вони всесильні. Це — зброя. Кононов підійшов до Наталі й поклав руку їй на плече. Нечувана нахабність. Але ляпасу вона йому не дала. Кононов посміливішав.

— Пробач, Наталю. Спасибі за подарунок. Я повівся як дурень. Вибач. Через цю кляту роботу в мені, мабуть, не залишилося нічого людського.

Наталя перестала схлипувати. Рука Кононова, як і раніше, лежала в неї на плечі.

— Дякую тобі. Я носитиму куртку, не знімаючи, і згадуватиму тебе. Зараз прохолодно, і твій подарунок дуже доречний.

Наталя стояла нерухомо.

— Мир? — запитав Кононов, ніби він розмовляв зі скривдженою дитиною.

— Мир, — відповіла дівчина, заплакана, але втішена.

Вони вийшли з будинку, озираючись. Зловмисник міг стежити за ними. Наталя трималася гідно. Кононов мимоволі гладив борти нової куртки.

13 травня, 03.17

— Нарешті ми одні, — сказав Кононов, замикаючи вхідні двері. — Тобто я хочу сказати, що ніхто не зможе закинути пляшку у вікно третього поверху.

— Угу, — мовила Наталя, яка, здається, не вловила двозначності сказаної фрази, і прошмигнула в кімнату.

Найбільше Кононов боявся, щоб брудні шкарпетки не лежали на столі, а чашка з недопитим чаєм не стояла під диваном. Утім, у кімнаті було більш-менш прибрано. Тому залишалося сподіватися на поблажливість гості.

— Може, чого-небудь поїмо? — непевно запропонував Кононов.

— Із задоволенням, — відповіла дівчина.

— Ти тут спочинь, а я зараз щось придумаю.

Кононов пішов на кухню. Коли стіл був накритий, він заглянув у кімнату, щоб покликати Наталю до столу.

— Прошу до вечері, — Кононов глянув на годинник і додав. — Чи до сніданку.

Четверту годину можна було трактувати по-різному. Як четверту годину ночі або як четверту годину ранку. Наталя сиділа на диванчику і з захопленням перегортала сторінки атласу «Стрілецька зброя», якого Кононову минулого року на день народження подарував Пельш.

Вона звела погляд на Кононова. В його очах була цікавість. Слідчого здивував вибір дівчини з будинку моделей. Хоча вибирати особливо не було з чого. П’ять полиць зі спеціалізованою літературою. Тритомник «Криміналістика», два томи «Судмедекспертизи», мемуари Черчілля, п’ятдесят номерів «Закордонного військового огляду» і тому подібні зовсім нежіночі книжки.

— Ніколи не подумав би, що така естетка цікавитиметься бойовою стрілецькою зброєю.

— Але мені справді цікаво, — відгукнулася Наталя.

— Вечеря готова.

— Я голодна як вовк. Здається, проковтнула б банку консервів, не відкриваючи, — сказала дівчина, і закрила атлас.

І пішла слідом за Кононовим на кухню.