Танці утрьох - Олександр Медведєв

Вона з апетитом їла бутерброди, а слідчий краєчком ока милувався нею. Шампанським найкраще смакувати під музику.

— Якщо дозволиш, я поставлю Рея Чарльза? — запитав Кононов і налив у Наталчин келих рожевої пінистої рідини, завдяки якій піднімається настрій, а стосунки стають більш невимушеними.

— Я обожнюю Чарльза.

Через кілька хвилин квартиру Кононова заполонила ніжна і солодка музика. Забулося все. І Рубіна. І Гретинський. І розбите скло. Кононов відключив телефон. Ще не вистачало, щоб зранку, годині о восьмій, йому подзвонив прапорщик Котов, Пельш чи Булавін.

— Може, потанцюємо? — запропонував Кононов.

Наталя лукаво схилила на бік голову. Усміхнулася і сказала:

— Потанцюємо!

Кононов був поганим танцюристом, а от Наташа танцювала чудово. П’янкий аромат французьких парфумів приємно лоскотав ніздрі слідчого.

Надворі сіріло. Музика скінчилася. Але ніхто й не подумав розірвати обійми, щоб переставити касету на другий бік.

13 травня, 9.21

Минула ніч була найкращою в моєму житті. Хоча нічого такого не сталося.

— Доброго ранку, — промуркотіла Наталя, граціозно потягуючись під ковдрою, коли я галантно, як заправський офіціант, подав їй сніданок у постіль. Для цієї мети я задіяв шикарний, часів Непа, столик на коліщатах. Сніданок був розкішний: смажене курча, гострий соус, мідії, сир і, звичайно, кава. Ну й шампанське. Усе на срібному посуді. А ще — троянда у витонченій мініатюрній вазі. Відкіля? Люблячий чоловік здатен на чудеса.

— Приємного апетиту, — мовив я.

— Спасибі, Володю, — подякувала дівчина. — Я бачу, ти знаєшся на деяких речах.

Я був на сьомому небі. Почути таке від Наталі!

— Для вас усе, що завгодно, — церемонно розкланявся я. — Почнемо?

— Охоче, — погодилася вона.

Я підняв свій келих і проголосив:

— П’ю за очі найпрекраснішої дами.

— За кавалера, рівного якому не знайти у всьому світі, — серйозно відповіла Наталя.

Задзвенів кришталь.

Якоїсь миті я навіть подумав: а може, махнути рукою на ці літаки? Я давненько вже не літав. Ще вріжемося… Захочеться мені після шампанського пофраєритися і пролетіти під якою-небудь лінією електропередачі, не розрахую… Або Наталі стане погано…

Але ж я не можу відмовитися від польоту. Коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж.

— Ну то як, політаємо? — запитав я. — Чи спершу трохи відпочинемо?

— Ніякого відпочинку, — сказала дівчина бадьоро і рішуче.

Вона підхопилася і побігла у ванну кімнату — вдягатися і чепуритися. А коли повернулася, я був уже при повному параді.

— Оу! — засяяла Наталя, розглядаючи моє вбрання — ще один витвір Юри Саєнка.

— Дякую, — скромно мовив я і бризнув собі за вухо туалетної води «Сена-Тропез».

— Мій улюблений запах! — прошептала дівчина.

Я не без задоволення зауважив, що за минулі вісім годин не було сказано жодного слова, яке стосувалося розслідування вбивства Рубіної.

Ні про Осетинського, ні про Марину, ні про Сапегіна з бухгалтером Наталя більше не згадувала. Ніби їх ніколи й не було.

— А куртку ти одягнеш? Здається, на вулиці холодно, — соромливо сказала Наталя.

— А чому б і ні? Від подарунків потрібно отримувати задоволення, — сказав я і одягнув куртку.

Вона подобалася мені, але у неї був один недолік. Куртка була заважка.

— Тобі подобається, скажи чесно? — запитала Наталя, заглядаючи мені в очі. Я пильно розглядав борти куртки.

— Подобається — не те слово. Я страшенно втішений.

— Тоді чому ти розглядаєш її так уважно?

— Ніяк не можу зрозуміти, чому вона така важка.

— Фасон нестандартний. Я сама малювала ескіз і стояла над душею в закрійниці і швачки.

— Це я розумію. Але чому вона така важка?

— Для того, щоб форма трималася, в усі шви ушили спеціальне металеве пруття. Зазвичай використовують пластик.

— Он воно що, — розчаровано мовив я, бо думав, що причина — в особливому сорті шкіри.

13 травня, 10.51

Кононов з Наталею тримали курс на селище Високе, де знаходився аеродром і міський військовий аероклуб. Не встигли вони виїхати за місто, як закінчився бензин. Червона кнопка на панелі мерехтіла зеленим.

— Ну от… — розчаровано мовила Наталя. — А поблизу нема жодної заправки…

Повз них із шумом проносилися автомобілі і мотоцикли.

— Як я могла забути! От дірява голова! — бідкалася дівчина.